МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ЇХ КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ В УКРАЇНІ

Анотація

Конституція України закріплює, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. Головною метою соціальної держави є сприяння суспільному прогресу, що базується на принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Міжнародно-правове регулювання відносин у сфері соціального захисту має значний вплив на розвиток національного законодавства. Тим більше, що України ще перебуває на етапі становлення свого власного критерію соціальної держави. У більшості випадків, норми законодавства у цій сфері досі залишаються декларативними. Тому актуальним залишається питання необхідності огляду, аналізу та конституційно-правової характеристики міжнародних стандартів у сфері соціального захисту, з метою подальшого втілення концептуальних положень міжнародно-правових актів в законодавстві України.

Особливість міжнародно-правового регулювання відносин у сфері соціального захисту полягає в особливому юридичному способі, за допомогою якого здійснюється таке регулювання. Мова йде про соціальні стандарти і соціальну стандартизацію як спеціальний вид функції держави. Реалізація прав людини вимагає встановлення на державному рівні певних мінімальних стандартів, як основоположних показників для визначення рівня їх забезпеченості. До основних універсальних форм права соціального забезпечення належать такі міжнародні акти: Universal Declaration of Human Rights (1948), International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights (1966), Declaration on Social Progress and Development (1969), Declaration of the Rights of the Child (1959), The United Nations Convention on the Rights of the Child (1989) та ще великий перелік конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці (International Labour Organization).

Адаптація законодавства України до міжнародних стандартів є спланованим процесом. Враховуючи те, що статтею 46 Конституції, закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, право на старість та в інших випадках, передбачених законом, яке є невід’ємним правом людини і займає одну із ключових позицій у повсякденному житті, для його забезпечення держава повинна створити всі необхідні умови шляхом підвищення ефективності управління усіма сферами суспільного життя.