ДИСКРЕЦІЯ В АДМІНІТСРАТИВНОМУ ПРАВІ

Анотація

у статті досліджено дискрецію в адміністративному праві як одну з ключових категорій сучасного публічного управління, що відображає межі свободи розсуду суб’єктів владних повноважень під час прийняття управлінських рішень. Обґрунтовано, що в умовах ускладнення адміністративних відносин, розширення сфери публічних послуг, цифровізації управлінських процесів та зростання значення людиноцентричного підходу проблема належного розуміння дискреції набуває особливої актуальності. Зазначено, що дискреційні повноваження є необхідним інструментом ефективної діяльності публічної адміністрації, оскільки дають змогу враховувати конкретні обставини справи, забезпечувати гнучкість адміністративного реагування та адаптувати правозастосування до динамічних суспільних потреб. Водночас наголошено, що дискреція не може розглядатися як свавільна свобода дії, а має здійснюватися виключно в межах закону, відповідно до принципів верховенства права, пропорційності, обґрунтованості, недискримінації, правової визначеності та належної адміністративної процедури.

У роботі проаналізовано доктринальні підходи до визначення поняття дискреції, її ознак, функцій та місця в системі адміністративно-правових категорій. Розкрито співвідношення дискреції з компетенцією, адміністративним розсудом, оціночними поняттями та адміністративною процедурою. Особливу увагу приділено встановленню меж дискреційних повноважень, критеріям їх законного здійснення та формам судового контролю за рішеннями, прийнятими на основі розсуду суб’єкта публічної адміністрації. Доведено, що ефективність реалізації дискреції безпосередньо залежить від чіткості законодавчого регулювання, якості адміністративних процедур, належного мотивування адміністративних актів і наявності дієвих механізмів оскарження. Зроблено висновок, що дискреція в адміністративному праві повинна розглядатися не лише як інструмент владної діяльності, а і як правовий механізм досягнення балансу між публічним інтересом та захистом прав і свобод людини. Обґрунтовано потребу подальшого вдосконалення законодавства і правозастосовної практики у сфері реалізації дискреційних повноважень з метою запобігання зловживанням та посилення гарантій правомірного адміністрування.


Посилання

1. Юридична енциклопедія. Київ: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 1999. Т.
2. С. 195.
3. Барабаш Ю.Г. Дискреційні повноваження вищих органів влади: правова природа та умови ефективного застосування. URL: http://www.univer.km.ua/visnyk/1414.pdf
4. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР. Відомості Верховної Ради України, 1996. № 47. Ст.256. 4.Конституція України від 28 червня 1996 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
5. Гречанюк Р. Принципи адміністративної процедури: юридичний зміст та практичне значення. Актуальні питання тлумачення та застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» : збірник тез наукових доповідей учасників навчальної програми «Викладання адміністративної процедури в закладах вищої освіти України». Київ, 2025. 253 с. С.48-54.
6. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII. Відомості Верховної Ради. 2014. № 49. Ст.2056.