DICTUM FACTUM

ПРАВОПОРУШЕННЯ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ З ПОГЛЯДУ ЗВИЧАЙНОГО ТА ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Марина Бурдоносова — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті розглядаються проблеми криміналізації підлітків у контексті сучасної правової системи, яка часто заснована на репресивних підходах. Аналізуючи групи неповнолітніх правопорушників, автори роблять висновок, що позбавлення волі, особливо повторне, сприяє закріпленню злочинної поведінки, а не її корекції. Найбільш кримінально активними виявляються підлітки, які вже пройшли через систему тюремного покарання. Автори підкреслюють неефективність сучасних каральних заходів, наводячи як приклад ланцюг подій, що призводить до поглиблення криміналізації: перше правопорушення, умовне засудження без реабілітаційної роботи, повторне злочинне діяння, позбавлення волі та засвоєння кримінальної субкультури. Особливу увагу приділено історичним аспектам правосуддя, включаючи римське право, яке мало на меті забезпечення рівності громадян перед законом та справедливості. У сучасному суспільстві існує конфлікт між трьома основними типами справедливості: тією, що забезпечується законом та владою, індивідуальним розумінням справедливості і справедливістю як громадським ідеалом. У статті наголошується, що цей конфлікт особливо відчутний у сфері ювенального правосуддя, де покарання часто не враховує реальні потреби підлітків та їхні індивідуальні особливості. Розглядаються також альтернативні моделі правосуддя, зокрема концепція відновного правосуддя Зера Ховарда, яка спрямована на примирення сторін правопорушення. Такий підхід передбачає активне залучення правопорушника та потерпілої сторони до процесу пошуку спільного рішення конфлікту. Основна мета відновного правосуддя — не покарання, а відшкодування шкоди та зцілення постраждалих. У статті аналізуються також особливості підліткового віку, що мають важливе значення для розуміння причин правопорушень серед молоді. Підлітковий вік є періодом формування особистості, який супроводжується кризами і конфліктами, що часто призводить до девіантної поведінки. Автори зазначають, що ефективна робота з неповнолітніми правопорушниками має враховувати їхній соціальний та психологічний розвиток, а також спрямовуватися на реабілітацію, а не виключно на покарання.

ОКРЕМІ ІСТОРИЧНІ, МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ТА ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Іван Котюк — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті проведено історичний огляд формування мовної політики в Україні та проаналізовано нормативні акти, які були спрямовані на її реалізацію, на предмет їхньої актуальності, відповідності методологічним, морально-етичним і політичним настановам, скоординованості з Конституцією України та відповідними міжнародно-правовими актами, розкрито їхні проблемні аспекти та внесені пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання цих питань.

ФІЛОСОФІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ТА ПРАВА ПРАВ ЛЮДИНИ В ОБМЕЖЕННЯХ НА ВОРОЖІ ДІЇ

Інна Смоляр, Роман Максимович — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Вибір теми дослідження полягає у все більшому усвідомленні актуальності поєднання гуманітарного права з правом прав людини для захисту людей у збройних конфліктах. В аспекті того, що обидві галузі права тепер мають набагато більший міжнародний профіль і є регулярно використовуваними разом у роботі як міжнародних, так і недержавних організацій. Фундаментальні концепції законів війни залишилися по суті незмінними і все ще базуються на балансі між військовою необхідністю та гуманністю. Міжнародне гуманітарне право (МГП) і Міжнародне право прав людини (МППЛ) є взаємодоповнюючими джерелами права, які іноді можуть вступати в конфлікт. Відносини між МГП та МППЛ є складними та еволюціонуючими. Традиційно міжнародне право прав людини і міжнародне гуманітарне право є двома різними законами з різними предметами та різними коренями, і протягом тривалого часу вони розвивалися без особливого взаємного впливу. Оскільки право прав людини та гуманітарне право мають абсолютно різні історичні витоки, то кодифікація цих законів до недавнього часу йшла абсолютно різними шляхами. До порівняно недавнього часу існувало загальноприйняте припущення, що МППЛ не застосовується в ситуаціях збройного конфлікту, тобто тоді, коли застосовується МГП. Однак зараз визнається, що МППЛ продовжує застосовуватися навіть під час збройного конфлікту. Стаття визначає деякі параметри, які можуть інформувати щодо взаємодії між правами людини та гуманітарним правом у певній ситуації. Дійсно, їхню взаємодію повинні регулювати дві основні концепції: доповнюваність і взаємний вплив відповідних норм у більшості випадків, а в деяких випадках перевага більш конкретної норми (lex specialis), коли існує протиріччя між двома нормами права. У контексті сучасних викликів, що підтримуються під час збройних конфліктів, соціальна держава змінює ключову роль у забезпеченні підтримки прав людини та міжнародного гуманітарного права. Вона повинна забезпечити не тільки правовий захист своїх громадян, але й активно сприяти розвитку міжнародної співпраці з наданням захисту цивільних осіб, які постраждали від конфліктів. Соціальна держава, орієнтуючись на принципи гуманності та справедливості, забезпечує механізми, які дозволяють уникати насильства та знущання з боку державних і недержавних діячів, надаючи підтримку постраждалим категоріям населення, зокрема: забезпечення ефективного захисту прав людини в умовах війни вимагає від соціальної держави інтеграції принципів міжнародного гуманітарного права та прав людини в національні правові системи. Такий підхід дозволяє зміцнити правову відповідальність держави за дотримання міжнародних стандартів, а також забезпечити ефективний моніторинг та відшкодування жертвам збройних конфліктів. Важливим аспектом є те, що соціальна влада повинна діяти як міжнародні правові норми та національні механізми, сприяючи їхньому впровадженню та забезпечуючи правосуддя для постраждалих, навіть у найскладніших умовах війни.

ПРАВООХОРОННІ ВІДНОСИНИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ: ОСОБЛИВОСТІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ВИКЛИКИ

Людмила Мозолюк-Боднар — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню особливостей правоохоронних відносин та механізмів їх реалізації, з врахуванням основних тенденцій розвитку та викликів, що постають перед правоохоронною системою. У ході дослідження було виявлено, що правоохоронні відносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають між суб’єктами у процесі здійснення функцій охорони правопорядку, прав і свобод людини, протидії правопорушенням та притягнення винних до юридичної відповідальності. Особливістю спрямованості правоохоронної діяльності є те, що більшість правовідносин у цій сфері виникає на основі правових норм, які мають заборонний характер і спрямовані на недопущення протиправної поведінки. Визначено механізм реалізації правоохоронних відносин та його структурні елементи. Зокрема, механізм реалізації правоохоронних відносин становить складну систему взаємодії правових норм, суб’єктів, форм та методів правоохоронної діяльності, спрямовану на ефективне забезпечення законності, правопорядку та захисту прав і свобод людини і громадянина. Ключову роль у цьому процесі відіграє державний примус, який є основним способом забезпечення реалізації правоохоронної функції держави. У результаті дослідження виділені актуальні проблеми правоохоронних відносин зумовлені, трансформацією правових механізмів безпеки, зміною підходів до правозастосування та викликами воєнного часу. Акцентовано увагу на перспективи розвитку правоохоронних відносин в Україні. Визначено, що лише за умов комплексного підходу, скоординованої політичної волі та участі громадськості можливе ефективне реформування системи правоохоронних відносин і побудова правової держави з високим рівнем правопорядку та довіри до інституцій.

НЕДОЛІКИ ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Наталія Заяць — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто основні проблемні питання що стосуються ефективності результатів функціонування встановленої системи демократичних інститутів та процедур. Цілковита довіра до демократії як ідеалу врядування за якого найвища верховна влада та найвищі контрольні повноваження належать усьому суспільству та кожному громадянинові не може бути реалізована на практиці, вона зводиться до вимоги участі у процесі управління всіх тих, на кого це управління поширюється та посиленні ролі суспільних інтересів в процесі застосування державної влади. Демократія не існує відірвано від суспільства, вона реалізується у певному суспільстві за конкретних обставин, оскільки вона сама і є способом взаємодії суспільства та держави. Автор в процесі дослідження вказує на існування низки проблем, які постають під час функціонування моделі прямої демократії і викликані до життя як специфікою самою досліджуваної форми, так і практичним способом реалізації закладених в ній ідей. Тому доречно вказати, що відсутні підстави вважати її найкращою чи найбільш адекватною демократичним цінностям.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ: КРІЗЬ ПРИЗМУ РІШЕНЬ ЄСПЛ

Віталіна Озель — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено стан забезпечення прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях України в умовах збройної агресії з боку російської федерації. Метою дослідження є виокремлення цих проблем та пошук шляхів їх подолання через аналіз рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Розкрито правові позиції України щодо дотримання міжнародних стандартів прав людини відповідно до Конституції України та Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною у 1997 році. Проаналізовано законодавчі акти, що регулюють захист прав людини на окупованих територіях, зокрема Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції». Аналізуються ключові рішення Європейського суду з прав людини у міждержавних справах "Україна проти Росії" щодо окупації Криму та подій на сході України, а також індивідуальні справи, що стосуються порушень прав людини в контексті збройного конфлікту. Особливу увагу приділено визначенню ЄСПЛ "ефективного контролю" державиокупанта та встановленню відповідальності за системні порушення прав людини на окупованих територіях. Розглянуто на практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Хлєбік проти України» та аналогічних справах, у яких Україна була визнана такою, що вжила всіх можливих заходів для забезпечення доступу до правосуддя на непідконтрольних територіях. Виокремлюються позитивні дії, вжиті Україною для захисту прав своїх громадян на окупованих територіях, та межі відповідальності держави в умовах триваючого збройного конфлікту. На основі аналізу практики ЄСПЛ робляться висновки щодо формування правових підходів до захисту прав людини в умовах окупації та збройного конфлікту.

АВТОРИТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ КИТАЮ ТА ЕКСПАНСІЯ АВТОРИТАРИЗМУ ЯК ПЕРЕШКОДИ ДОСЯГНЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ЛІДЕРСТВА

О. Скрипнюк — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті виокремлено сукупність чинників, через які авторитарний політичний режим та експансія авторитаризму обмежують потенціал Китаю для досягнення задекларованої стратегічної мети - глобального лідерства. Найменш привабливими для інших країн на шляху демократизації є такі політико-правові паттерни: незмінність та концентрація влади, уявний конституціоналізм, придушення опозиції та конкуренції, високий рівень корупції, територіальні претензії до сусідів та регіональна нестабільність, систематичні обмеження і порушення прав та свобод людини, втручання держави в економіку та екологічні проблеми.

ПРАВОВІ ВИКЛИКИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД У СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ

Ольга Зигрій — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу правової системи України, яка під впливом сучасних технологій потребує певних трансформацій. Особливу увагу зосереджено на таких тенденціях, як цифрові права людини, криптовалюти, право на доступ до Інтернету, штучний інтелект, використання великих масивів персональних даних тощо. Розглянуто нормативно-правову базу України, що регулює сферу цифрових технологій, обробки персональних даних, електронної комерції та захисту інформації. Проаналізовано національне законодавство у сфері цифровізації, що дозволило виявити як позитивні зміни до цифрової реальності, так і наявні прогалини, що потребують подальшого вдосконалення. Наголошено на необхідності створення сучасної моделі правового регулювання, яка б відповідала новим технологічним умовам, на потреби адаптації української правової системи до реалій цифрового суспільства. Технологічні зміни, що відбуваються у глобальному масштабі, мають значний вплив на національне законодавство та стають предметом активних дискусій у світовій юридичній спільноті. Вказано на важливу роль державних ініціатив, міжнародної співпраці та цифрової освіти в процесі імплементації інноваційних підходів до регулювання. Дослідженно основи правового регулювання цифрових технологій в Україні у порівнянні з досвідом ЄС, США, Канади та Японії. Виокремлено типові прецеденти та підходи, що демонструють ефективність цифрового розвитку в інших країнах. Особливий акцент зроблено на правових аспектах функціонування штучного інтелекту та захисту персональних даних у соціальних онлайн-платформах. Проведено порівняльний аналіз концепцій захисту персональних даних у вітчизняному й міжнародному законодавстві. Практична цінність дослідження полягає в можливості застосування його висновків для подальшого вдосконалення української правової системи в умовах цифрових трансформацій, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку та формування дієвих правових механізмів регулювання новітніх суспільних процесів.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ПРИВАТНОГО ПРАВА, ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ПЕРІОД ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС

Анатолій Мусієнко, Володимир Мусієнко — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Передумовою підготовки даної наукової статті стало дослідження інституту принципів цивільного права, а у подальшому приватного права, яке знайшло втілення в декількох наукових статтях та апробовано в тезах до міжнародної наукової конференції. Крім того результати досліджень знайшли своє відображення в главі до підручника з цивільного права. В свою чергу проблематика даної статті передбачає дослідження в контексті завершення формування правової держави, прискорення адаптації оновленого цивільного законодавства України з метою формування приватного права та інтеграції до європейської системи права. Виходячи з положень теорії права, здійснення вищезазначених процесів обумовлено певними чинниками, без яких неможлива наявність суспільних явищ та юридичних категорій. Зокрема: Формування та існування правової держави передбачає неухильне виконання особами чинного законодавства, тобто визначених правил поведінки, виховання в суспільстві правової культури, етики та правової свідомості, що обумовлює функціонування процесу праворозуміння, що передбачає здійснення суб’єктами правовідносин своїх конституційних прав та виконання обовʼязків, формування та дія цивільного законодавства, а також подальший вплив його на поведінку осіб в суспільстві, здійснюється на основі вихідних положень, керівних ідей, тобто на принципах цивільного права, які підлягають обовʼязковій реалізації. Тому, реалізація принципів, це втілення їх в нормотворчий процес та опосередковане практичне застосування їх в правовому регулюванні правовідносин. Реалізація принципів це багатогранний, складний процес, який поєднує в собі теоретичні, філософські, історичні наукові надбання, традиції, мораль, а також тактику застосування норм поведінки, що вказує на практичну сторону проблематики.

ПИТАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ НОРМ ЄС ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ

Ірина Новосельська — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто питання щодо необхідності імплементації ряду правових норм Європейського союзу в українське законодавство щодо охорони праці. Автор визначає, що дуже важливим аспектом, реформи яка пов’язана з діяльністю державних органів влади та управління у спрямуванні охорони праці є об’єднання цих органів в один, що дає можливість побороти зайві витрати на ті чи інші чинники при обслуговуванні. У той же час, автор зважає на проблему відсутності чіткого механізму реалізації деяких правових норм, а також нестабільність, суперечність, безсистемность прийняття тих чи інших норм стосовно охорони праці, що в тому числі тих які містить в собі відсутність забезпечення фінансовим підгрунтям. У даному дослідженні зазначається ціла низка питань до яких долучається міжнародна спільнота на міжнародному, регіональному, національному і місцевому рівнях задля заохочення підприємців дотримання ними безпеки та гігієни праці на своїх підприємства, а також запобігання у будь-який спосіб настанню нещасних випадків, пов’язаних з роботою.

ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЕЛЕКТРОННИХ СИСТЕМАХ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Максим Сарнацький — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено ґрунтовний правовий аналіз інтеграції технологій штучного інтелекту (далі – ШІ) у сферу публічних закупівель в Україні. Враховуючи стрімкий розвиток цифрових інструментів у сфері державного управління та функціонування електронної системи ProZorro, авторка акцентує увагу на актуальності нормативного супроводу використання алгоритмів у закупівельних процедурах. Особлива увага приділена питанням правової визначеності, алгоритмічної прозорості, забезпечення права на оскарження автоматизованих рішень та захисту персональних даних. На тлі воєнного стану цифровізація публічних закупівель має не лише управлінське, але й безпекове значення – ефективне функціонування електронної системи ProZorro є запорукою прозорого використання бюджетних коштів, збереження довіри до держави та міжнародних донорів. Водночас використання алгоритмізованих механізмів без належного правового регулювання створює низку юридичних загроз: від упереджених або дискримінаційних рішень до обмеження доступу учасників до правосуддя у разі помилкової автоматичної оцінки. Автором проаналізовано чинне законодавство України у сфері публічних закупівель, включаючи Закон України «Про публічні закупівлі» та постанови Кабінету Міністрів України. Встановлено, що законодавча база не містить достатніх гарантій прозорості автоматизованого прийняття рішень, механізмів людського контролю (human-in-the-loop), або процедури оскарження таких рішень. Також простежується відсутність положень щодо відповідальності за результат ШІ-аналізу у сфері державних закупівель. Разом з тим, у статті здійснено порівняльний аналіз міжнародної практики. Зокрема, розглянуто досвід Франції (Chorus Pro), Канади (Responsible AI Framework), Великої Британії (A Guide to Using AI in the Public Sector), Естонії (інтеграція з реєстрами), Німеччини (право на людський перегляд рішень) та ЄС у контексті застосування AI Act. Зазначені приклади дозволили сформулювати орієнтири для гармонізації українського законодавства з європейськими та глобальними підходами. Окрім того, предметом дослідження окресленої проблематики стали можливі ризики впровадження ШІ у систему публічних закупівель. Зокрема, серед основних автор виділяє: непрозорість алгоритмів, дискримінаційні наслідки через bias у навчальних даних, відсутність механізмів відповідальності та процедур оскарження, а також можливості зловживань у воєнний час через формальне «алгоритмічне» виключення небажаних учасників. Окрему увагу приділено захисту персональних даних та вимогам до explainable AI. У фінальній частині запропоновано низку законодавчих ініціатив: доповнення Закону України «Про публічні закупівлі» положеннями про ШІ, запровадження етичного кодексу використання ШІ у публічному секторі, створення незалежного органу контролю за алгоритмами, обов’язкове проведення алгоритмічної правової оцінки (LAIA), а також зміну порядку оскарження рішень. Запропоновані зміни спрямовані на забезпечення балансу між інноваційною ефективністю та дотриманням правових і етичних стандартів. Стаття становить інтерес для правників, державних службовців, ІТ-фахівців, а також для дослідників цифрового врядування.

ІНСТРУМЕНТИ ЗАЛУЧЕННЯ КАПІТАЛУ ДЛЯ СУБ’ЄКТІВ СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

Андрій Ткачов — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Стаття пропонує детальний аналіз сучасних інструментів залучення капіталу для суб’єктів середнього бізнесу в Україні, які відіграють ключову роль в економічній стабільності, створенні робочих місць та відновленні країни в умовах триваючої агресії Росії. Досліджено різноманітні фінансові інструменти, включаючи технічну підтримку, краудфандинг, лізинг, гранти, франчайзинг, кооперативне фінансування та токенізацію активів, кожен з яких пропонує унікальні можливості для подолання обмежень традиційного банківського фінансування. У статті оцінено ефективність, переваги та обмеження цих інструментів у контексті економічної нестабільності, спричиненої війною, та зовнішніх викликів, таких як нестабільна податкова політика та надмірне регулювання фінансового ринку. Запропоновано практичні рекомендації для підприємців, включаючи комбінування різних інструментів, підвищення фінансової грамотності та участь у програмах технічної підтримки для оптимізації зусиль із залучення капіталу. Для держави рекомендується спрощення регуляторного середовища, розробка правової бази для токенізації активів та розширення підтримки ініціатив кооперативного фінансування. Особливу роль відіграє програма Ukraine Facility, яка передбачає €50 млрд підтримки від ЄС до 2027 року. Ця ініціатива сприяє модернізації середнього бізнесу, впровадженню цифрових технологій і європейських стандартів, підвищуючи довіру інвесторів. Дослідження підкреслює необхідність адаптації фінансових стратегій до викликів воєнного часу та процесів європейської інтеграції, що є важливим для зміцнення середнього бізнесу та сприяння економічному відновленню України.

ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ТА РОЗІРВАННЯ ПОЛІГАМНИХ ШЛЮБІВ У КРАЇНАХ ІСЛАМУ

Юлія Щур — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено правову природу полігамних шлюбів у мусульманському світі, зокрема особливості їх укладання та розірвання відповідно до норм ісламського права (шаріату). Розкрито умови допустимості полігамії, вимоги до чоловіка у разі укладення кількох шлюбів, а також процедури припинення шлюбних відносин як з ініціативи чоловіка (талак), так і жінки (хуля). Особливу увагу приділено правовим та соціальним аспектам полігамії в сучасних мусульманських країнах, а також викликам, що постають у зв’язку з поєднанням релігійних норм і державного законодавства. Розглянуто проблеми забезпечення прав жінок та відповідність традиційної шлюбної моделі міжнародним стандартам прав людини. Підкреслено необхідність пошуку балансу між традиціями ісламу та сучасними стандартами прав людини. Саме це зумовлює необхідність комплексного дослідження цієї проблематики з урахуванням ісламських, юридичних та соціокультурних чинників. Тема полігамії набуває дедалі більшого значення в контексті міграційних процесів. Унаслідок переміщення мусульманських громад до країн з іншим культурно-правовим середовищем (наприклад, до Європи), виникає потреба у правовому визнанні або неприйнятті таких шлюбів у новому правовому полі. Це вимагає міжправового діалогу і напрацювання чітких критеріїв щодо адаптації норм шаріату до світських правових систем. У сучасному світі ставлення до полігамії є неоднозначним: деякі країни дозволяють її в межах релігійних чи звичаєвих норм, тоді як інші забороняють і криміналізують. Особливо актуальним це питання є у мусульманських країнах, де полігамія – шлюб одного чоловіка з кількома жінками – вважається допустимою згідно норм шаріату. Дана стаття розкриває, як полігамні шлюби регулюються на міжнародному та національному рівнях, і які тенденції спостерігаються у цій сфері.

НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕРЕВІЗНОГО ПРОЦЕСУ

Анатолій Білецький — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена комплексному дослідженню нормативного регулювання організації перевізного процесу в Україні. Перевізний процес розглянуто як складну систему суспільних відносин, що виникають у зв'язку з переміщенням вантажів і пасажирів та мають істотне значення для економічного й соціального розвитку держави. Систематизовано правове регулювання перевізного процесу за трьома рівнями: перший рівень становлять Господарський та Цивільний кодекси України з загальними положеннями щодо перевезень, другий рівень складають транспортні кодекси та статути, що регулюють перевезення з урахуванням особливостей кожного виду транспорту, третій рівень становлять правила перевезень вантажів, які розвивають положення транспортних кодексів. Розкрито значення міжнародних договорів у системі нормативно-правового регулювання організації перевізного процесу, зокрема Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, Угоди INTERBUS та Варшавської конвенції, які є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції. Проаналізовано галузеве законодавство, включаючи закони України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про залізничний транспорт», Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства та Закон «Про внутрішній водний транспорт», які встановлюють правові, економічні та організаційні засади функціонування відповідних видів транспорту. Особливого значення надається підзаконним нормативно-правовим актам, зокрема постановам Кабінету Міністрів України та наказам центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері транспорту. Приділено увагу аналізу методів правового регулювання організації перевізного процесу, які включають методи приписів, заборон, дозволів та стимулювання, що застосовуються з метою забезпечення належної організації та здійснення перевезень. Підкреслено важливість договірних відносин між учасниками транспортної діяльності, розглядаючи особливості договорів перевезення вантажів та пасажирів, включаючи специфіку правового регулювання відносин у міському та приміському сполученні. Досліджено вплив Закону України «Про мультимодальні перевезення» на модернізацію правової основи організації перевізного процесу, що створює передумови для підвищення його ефективності, безпеки та відповідності сучасним викликам і стандартам. Дослідження також охоплює питання безпеки перевезень та управління ризиками, включаючи аналіз нормативно-правових актів, що регламентують перевезення небезпечних вантажів та встановлюють систему стандартів і нормативів для запобігання аварійним ситуаціям.

ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Олександр Вітко — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

В статті автором аналізуються підстави для зменшення розміру відповідальності за порушення господарських договірних зобов’язань. Визначаються випадки, за яких наявні підстави зменшення судом розміру неустойки. Наводиться думка про можливість за аналогією закону та за аналогією права зменшення судом розміру процентів річних.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМ КОНТРОЛЮ НА ОСНОВІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ІСПИТІВ ЧЛЕНІВ ЕКІПАЖІВ В УКРАЇНІ

О. Волковинський — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Статтю присвячено дослідженню особливостей функціонування систем контролю на основі штучного інтелекту під час проведення кваліфікаційних іспитів членів екіпажів в Україні на прикладі Remote Proctoring. Встановлено, що запровадження у систему підготовки, дипломування, підтвердження та підвищення кваліфікації моряків комп’ютерного тестування істотно покращило її результати, а також посилило захист результатів оцінювання, зокрема за рахунок оперативного визначення результатів та унеможливлення несанкціонованого втручання до програмного забезпечення. Визначено основні недоліки складання комп’ютерного тестування в очному форматі, зокрема обов’язкова необхідність особисто з’являтись до пунктів тестування, великі черги для запису на тестування через низьку пропускну спроможність пунктів тестування, а також висока залежність від людського фактору. Встановлено, що значним ускладненням підтвердження кваліфікації моряків стало введення по всій території України правового режиму воєнного стану, оскільки проблема записів на тестування та великих черг тільки посилилась. Обґрунтовано, що Remote Proctoring є сучасним технологічним рішення, який функціонує на основі штучного інтелекту, для відбору кандидатів та підтвердження кваліфікації членів екіпажів, а також одночасно поєднує відповідну систему комп’ютерного тестування (це, зокрема, може бути Crew Evaluation System (CES) 6.0) та програмне забезпечення, призначенням якого є відслідковування процесу складання цього тестування. Аналіз засад функціонування Remote Proctoring свідчить, що його впровадження у національну систему підготовки, дипломування, підтвердження та підвищення кваліфікації моряків дозволить не тільки подолати існуючі проблеми, а й удосконалити підтвердження кваліфікації моряків. Додатковим обґрунтуванням необхідності запровадження Remote Proctoring є необхідність об’єктивної оцінки результатів та підтвердження здобутої кваліфікації особи в дистанційному форматі, що набуло значного поширення останнім часом. Запропоновано внесення змін і доповнень до чинного законодавства з метою створення законодавчого підґрунтя для застосування Remote Proctoring.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РІЧКОВОГО ТРАНСПОРТУ

Євгенія Клюєва — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджується правове забезпечення сталого розвитку річкового транспорту України як ключового компонента екологічно орієнтованої транспортної політики. Україна має потужний природно-ресурсний потенціал для розвитку внутрішніх водних перевезень, однак тривалий час ця галузь залишалася в стані занепаду через відсутність системного правового регулювання, неефективний екологічний контроль та неврахування принципів сталого розвитку. Автором зазначається, що Законом України «Про внутрішній водний транспорт» і створено підґрунтя для відновлення річкового судноплавства в контексті інтеграції до європейського транспортного простору. У роботі обґрунтовано, що річковий транспорт має переваги в екологічності, енергоефективності та здатності знижувати навантаження на автомобільну й залізничну інфраструктуру. Автор аналізує відповідність вітчизняної правової бази стратегічним цілям сталого розвитку, зокрема ЦСР 9, 11, 13 та 14, звертаючи увагу на потребу в гармонізації національного законодавства з міжнародними екологічними стандартами. Особлива увага приділяється необхідності оновлення технічних норм, модернізації флоту, розвитку навігаційної інфраструктури та підвищення рівня екологічної безпеки судноплавства. Розглядається роль державної політики у створенні стимулів для сталих інвестицій та забезпеченні правових гарантій екологічного управління водними ресурсами. Зроблено висновок, що річковий транспорт здатен стати конкурентною та екологічно безпечною альтернативою іншим видам перевезень, сприяючи реалізації стратегічної мети — перетворення України на регіональний логістичний хаб у дусі сталого розвитку.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ У СФЕРІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

Георгій Мойсей — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню імплементації норм міжнародного права у сфері водного транспорту в Україні в контексті євроінтеграційних процесів. Аналізується трансформація адміністративно-правового регулювання морських та річкових перевезень, зокрема через гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами, передбаченими Угодою про асоціацію з ЄС. Визначено ключові напрями нормативного впливу: забезпечення безпеки судноплавства, сталого розвитку інфраструктури та захисту життя і здоров’я людини, екології та довкілля. Особлива увага приділяється напрямам реалізації Угоди про асоціацію в умовах воєнного стану та посилення ролі морського транспорту. Досліджено сучасні нормативні акти, які впроваджують європейські директиви, та виявлено проблеми міжвідомчої координації. Запропоновано рекомендації щодо посилення інституційної спроможності, уніфікації підзаконних актів та вдосконалення кадрової підготовки.

ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ БЕЗПЕКИ НА ВОДНОМУ ТРАНСПОРТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Олексій Цибко, Віталіна Озель — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено сучасний стан безпеки водного транспорту України в умовах міжнародного збройного конфлікту – російсько-української війни, що триває з 2014 року та особливо загострилася після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Проаналізовано вплив воєнних дій на функціонування морських і річкових портів, судноплавних шляхів, а також на нормативно-правове регулювання у сфері водного транспорту. Встановлено умови воєнного стану, що впливають на безпеку судноплавства, а також нормативні заходи безпекового характеру. Окрема увага приділяється міжнародно-правовим актам, які визначають стандарти безпеки мореплавства, зокрема Конвенції ООН з морського права, Конвенції SOLAS, Міжнародному кодексу з охорони суден і портових засобів тощо. Визначено прогалини національного законодавства та запропоновано напрями удосконалення правового регулювання у сфері безпеки водного транспорту відповідно до умов воєнного стану. Підкреслено необхідність модернізації портової інфраструктури, розробки нових безпекових стандартів та забезпечення ефективної державної підтримки для стабілізації та відновлення економічної діяльності на водному транспорті.

ВПЛИВ ВОЄННОГО СТАНУ НА ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Юлія Подолян — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Досліджено вплив воєнного стану на виконання господарських договорів в Україні. Визначено особливості тлумачення обставин непереборної сили (форс-мажору) в умовах збройного конфлікту. Проаналізовано зміни договірного законодавства, специфіку практики засвідчення форс-мажору Торгово-промисловою палатою та основні тенденції судової практики за 2022–2025 рр. Встановлено високі судові вимоги до доказування неможливості виконання зобов'язань, серед яких належна фіксація впливу бойових дій на конкретні договірні відносини. Виявлено проблеми недостатності доказів, порушення порядку повідомлення контрагентів про форс-мажор та суперечливість судових підходів. Обґрунтовано необхідність уніфікації судових підходів і вдосконалення договірних механізмів реагування на тривалі надзвичайні ситуації.

КЛЮЧОВІ ТРУДНОЩІ У ВИЯВЛЕННІ ТА УДОСКОНАЛЕННІ ШЛЯХІВ ПОВЕРНЕННЯ АКТИВІВ ТОВАРИСТВ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ У БАНКРУТНИХ ПРОЦЕДУРАХ

Роман Поліщук — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню актуальних проблем виявлення та поліпшенню законодавчих та судових механізмів витребування майна товариств з обмеженою відповідальністю та відшкодуванню його вартості відповідно, як через судові процедури банкрутства, так і окреме позовне провадження. В процесі вивчення нинішніх нормативно-правових актів конкурсного права, у тому числі Кодексу України з процедур банкрутства, Цивільного кодексу України, з одного боку, що регулюють інститут неспроможності, так і судової практики Верховного Суду, з другого, яка склалася в процесі практичного застосування зазначених джерел права у відносинах учасників банкрутства, розкриті ключові труднощі у виявленні активів товариств-боржників, які незаконно відчужуються до порушення проваджень у господарських справах. Серед них автором виокремлено проблематику недієвості процесуального впливу з боку судів за заявами розпорядників майна на керівників господарюючих суб’єктів щодо передачі інформації, необхідної для проведення інвентаризації майна боржників. Здійснено порівняльний аналіз положень старого законодавства про банкрутство з діючим у практичному аспекті та встановлено якісні позитивні зміни у правовому механізмі захисту прав та законних інтересів, насамперед, кредиторів боржників через встановлення запобіжників, що унеможливлюють безпідставне виведення активів товариств з обмеженою відповідальністю. Відзначено актуальні труднощі повернення активів у ліквідаційну масу боржника через застосування правової конструкції статті 388 Цивільного кодексу України, як способу захисту заінтересованих осіб у разі повторного відчуження особою, якій було продані активи товариства за недійсним правочином. Автором зосереджено увагу необхідності грошового забезпечення учасниками справ про банкрутство фінансування оплати судового збору за подання позовних заяв про витребування майна боржників від третіх осіб, а у разі відсутності такого авансування – наданні законодавцем пільг щодо відповідного збору. Резюмовано про необхідність відступу Великою Палатою Верховного Суду від своїх попередніх висновків, викладених у постановах, щодо комплексного застосування положень цивільного та банкрутного законодавства. Для подолання вищеназваних проблем та неузгодженостей у правозастосуванні норм конкурсного права автором запропоновано внести зміни у законодавчі акти, що регулюють відносини неспроможності.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Максим Приліпа — ср, 18 чер 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено особливості державного регулювання мультимодальних перевезень. Розкрито теоретичні аспекти мультимодальних транспортних систем, їх роль у забезпеченні ефективного функціонування економіки та нормативно-правову основу їх регулювання. Здійснено комплексний аналіз поняття мультимодальної транспортної системи на основі різних наукових підходів, що дозволило сформулювати авторське визначення мультимодальних транспортних систем як цілісних інтегрованих комплексів, що поєднують щонайменше два види транспорту, інфраструктурні компоненти різних транспортних мереж, функціонально пов'язані через транспортні вузли та доповнені сучасними цифровими платформами управління. Відповідно запропоновано розуміння державного регулювання мультимодальних перевезень як комплексу законодавчих, адміністративних, економічних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку мультимодальних транспортних систем, забезпечення їхньої ефективності, безпеки та конкурентоспроможності. Проаналізовано нормативно-правову базу, що включає як національне законодавство, так і міжнародні договори. Особлива увага приділено Закону України «Про мультимодальні перевезення», який визначає правові та організаційні засади мультимодальних перевезень. Розглянуто структуру механізму державного регулювання мультимодальних перевезень, виділено його ключові елементи та функціональні зв'язки між ними. У дослідженні визначено основних суб'єктів державного регулювання – Кабінет Міністрів України, Міністерство інфраструктури України та центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику з питань безпеки на різних видах транспорту. Проаналізовано їхні повноваження та функції в системі державного регулювання мультимодальних перевезень. Виокремлено та детально охарактеризовано основні методи державного регулювання: нормативно-правове регулювання, адміністративне регулювання, економічне регулювання, інформаційне забезпечення та міжнародне співробітництво. Для кожного методу наведені конкретні приклади його реалізації в українській практиці, що демонструє практичну спрямованість дослідження. На основі проведеного аналізу ідентифіковано ключові проблеми у сфері державного регулювання мультимодальних перевезень в Україні, серед яких недостатній розвиток транспортної інфраструктури, фрагментарність правового регулювання, низький рівень цифровізації логістичних процесів, відсутність чіткої координації між різними видами транспорту. У статті запропоновано комплексне бачення шляхів удосконалення державного регулювання мультимодальних перевезень, що включає: гармонізацію національного законодавства з міжнародними стандартами та вимогами ЄС; формування єдиного координаційного органу або центру мультимодальних перевезень; модернізацію транспортної інфраструктури з урахуванням принципів мультимодальності; цифровізацію і розвиток електронної логістики; запровадження економічних стимулів для суб'єктів мультимодальних перевезень; розвиток людського капіталу через удосконалення освітніх програм у галузі транспорту і логістики; активізацію міжнародного співробітництва, зокрема участь України у європейських транспортних ініціативах.

ПРИНЦИП ІНСТИТУЦІЙНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Дмитро Беззубов — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено принцип інституційної ефективності як базовий публічно-правовий орієнтир у сучасному державному управлінні та діяльності органів виконавчої влади. Подається аналіз наукових праць та дискусій з даної проблематики, встановлюється логічний зв’язок між науковими надбаннями і розвитком даного принципу на сучасному етапі державотворення. Принцип інституційної ефективності подається як логічне наукове продовження дослідження категорії людиноцентризму та принципу ефективності в адміністративному праві. Обґрунтовано доцільність його нормативного закріплення у системі законодавства про виконавчу владу. Здійснено аналіз доктринальних і практичних підходів до розуміння ефективності органу публічної влади. Визначено основні теоретичні аспекти принципу інституційної ефективності. Розкрито зміст категорій нормативної визначеності в принципі інституційної ефективності, результативності діяльності та нормативної обґрунтованості. Окрему увагу приділено концепції розвитку адміністративного права, у якій інституційна ефективність розглядається як системна властивість правової організації державного апарату. Запропоновано структурну модель реалізації принципу інституційної ефективності в системі оцінювання діяльності органів виконавчої влади та внесення відповідних змін до чинних нормативних актів. В поданій статті проводиться детальний аналіз зарубіжного досвіду країн ЄС щодо наявності та впровадження даного принципу в діяльності державного апарату управління

КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІЙ ТА ЗАВДАНЬ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Василь Россіхін, Анвер Омаров, Галина Россіхіна, Вікторія Панченко — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу концептуальних аспектів визначення функцій та завдань публічної служби крізь загальнотеоретичний аналіз. Аргументовано констатовано, що функції публічної служби доцільно розрізняти в залежності від їх сутності на загальні, спеціальні та специфічні. Підтвердженням й виправданістю такої думки є й те, що у Концепції адміністративної реформи в Україні наголошено, що цілі, завдання та базові принципи державної служби обумовлюють такі її головні функції як: забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами; залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів; побудова кар’єри та просування по службі на основі особистих якостей, заслуг і результатів роботи державних службовців; професійна підготовка,перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу державної служби; здійснення ефективного управління державною службою; забезпечення зв’язків з громадськістю. Критичний аналіз завдань і функцій публічної служби в Україні дозволяє осмислити концептуальну сутність, місце розглядуваної публічної служби в структурі публічної служби нашої держави, соціально-правовий потенціал і значущість цього підвиду публічної служби. Причому аналіз функцій публічної служби у відповідній сфері дає змогу стверджувати, що публічна служба, виконуючи спеціальні та особливі завдання, обумовлені метою функціонування тієї чи іншої сфери, здійснює як особливі функції (ті, які може здійснювати лише відповідна публічна служба), так і загальні функції (тобто ті, що можуть виконуватись публічною службою лише у конкретній сфері, наприклад у антикорупційній, правоохоронній тощо). Це можна пояснити тим, що сутнісна природа публічної служби означена загальними (публічна служба як певний вид служби повинна функціонувати, виконуючи притаманні лише їй функції), а також особливими рисами (ці риси обумовлені конкретною сферою компетенції та виявляються в особливій діяльності, яку не може безпосередньо здійснювати публічна служба іншої сфери відання чи впливу).

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ІНФРАСТРУКТУРИ В УМОВАХ ВОЄННИХ ВИКЛИКІВ ТА ЗАГРОЗ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Євген Смуригін — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено особливостей ДПП у сфері інфраструктури України, окреслено основні адміністративно-правові засади механізму його реалізації в умовах воєнних викликів та загроз з боку РФ. Зазначено, що державно-приватне партнерство є дієвим інструментом вирішення проблем соціально-економічного розвитку України, що дозволяє значно знизити фінансове навантаження на державу, особливо в галузі реалізації капітальних інфраструктурних і соціально значущих проєктів. ДПП сприяє розвитку економіки, створюючи нові робочі місця й підвищуючи конкурентоспроможність країни на міжнародному ринку. Завдяки спільним зусиллям держави і бізнесу громадяни отримують доступ до кращих послуг та інфраструктури, що покращує їхнє життя й підвищує рівень довіри до державних інституцій. Важливою умовою успішності ДПП є прозорість та відповідальність обох сторін, що забезпечує довготривалі вигоди для суспільства Наголошено, що у зв’язку з війною з боку РФ та подальшою економічною ситуацією уповільнюється і навіть зупиняється робота над новими і вже реалізованими проєктами у сфері інфраструктури, що негативно позначається на розвитку Української держави та її економіки. В умовах війни бюджетних коштів недостатньо, тому не вдається сповна реалізовувати інфраструктурні проєкти. У зв’язку із цим є потреба залучити приватних інвесторів до вирішення завдань держави. Механізм ДПП передбачає: залучення приватних інвестицій. ДПП дозволяє залучити приватні інвестиції для фінансування проєктів, що зменшує фінансове навантаження на державний бюджет. Це особливо важливо для великих інфраструктурних проєктів, які потребують значних коштів; економічний розвиток і створення робочих місць. Реалізація проєктів у межах ДПП сприяє економічному зростанню, створюючи нові робочі місця і стимулюючи розвиток бізнесу. Це позитивно впливає на економіку країни загалом, підвищуючи її конкурентоспроможність на міжнародному ринку; підвищення якості послуг завдяки інноваціям. Приватний сектор часто має доступ до новітніх технологій та інноваційних рішень, що дозволяє підвищити ефективність реалізації проєктів. Це може охоплювати використання передових методів розвитку, управління й обслуговування. Спільні проєкти часто призводять до підвищення якості наданих послуг саме завдяки використанню передових технологій і методів управління. Зроблено висновок, що ДПП є ефективним засобом забезпечення справедливого балансу державних, приватних і суспільних інтересів. Державно-приватне партнерство є однією з форм взаємодії держави і бізнесу, заснованої на взаємовигідній співпраці шляхом об’єднання вкладів і розподілу ризиків для виконання суспільно значущих завдань. Проте з огляду на те, що ДПП має публічно-правові ознаки, договори про ДПП не є цивільно-правовими, а є предметом адміністративного права. Державно-приватне партнерство насамперед спрямоване на реалізацію публічного інтересу, тому відповідні договірні конструкції мають комплексний характер, а не суто приватноправовий.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Ольга Стародубова — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджується проблематика адміністративної відповідальності за порушення виборчого законодавства в Україні. Проаналізовано статистичні дані щодо найпоширеніших адміністративних правопорушень під час виборів 2019 року, оцінено можливий тиск чинних санкцій на правопорушника та виявлено їх недоліки, зокрема низький рівень штрафів, а також слабкі механізми збору доказів. Запропоновано заходи для вдосконалення, такі як збільшення штрафних санкцій, запровадження тимчасової заборони на участь у виборчому процесі для систематичних порушників, та створення міжвідомчої робочої групи для оперативного реагування на порушення. Важливим розглядається й співпраця з міжнародними онлайн-платформами, які можуть спряти в ідентифікації правопорушників, що анонімно намагаються дискредитувати інших учасників. В свою чергу, метою дослідження є розробка обґрунтованих пропозицій для посилення захисту демократичних принципів виборчого процесу. Впровадження запропонованих заходів сприятиме зниженню рівня порушень, підвищенню матеріального та психологічного тиску на правопорушника, підвищенню довіри громадян до виборчого процесу та зміцненню демократичних інститутів в Україні.

ЕТИКА СЛУЖБОВОЇ ПОВЕДІНКИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ ІЗ СПЕЦИФІЧНИМИ УМОВАМИ НАВЧАННЯ

Р Строцький — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено етику службової поведінки у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання. Зазначено, що професійна сфера ЗВО із специфічними умовами навчання пов’язана із виконанням соціальних функцій, основна з яких – забезпечення високої якості вищої освіти. У цьому процесі важлива роль службової етики як вимоги дотримання високих стандартів професійної діяльності. В умовах динамічних змін у політичній, економічній та соціальній сферах удосконалення етичних норм та стандартів стає необхідним для підвищення довіри суспільства до державної служби. Наголошено, що службова етика – це дієвий чинник мобілізації зусиль державних та громадських інститутів, спрямований на вирішення завдань сталого розвитку та ефективного використання кадрового потенціалу України, комплектування професійного розвитку кадрів. Це історично сформована сукупність моральних настанов, оцінок, кодексів та наукових теорій про належну поведінку особи в службовій діяльності. У державній службі етика відіграє особливо важливу роль, оскільки діяльність органів МВС спрямована на суспільну користь і має відповідати високим стандартам професіоналізму, неупередженості та справедливості. Впровадження та дотримання службової етики – це не тільки вимога часу, а й стратегічний інструмент підвищення кадрової безпеки системи МВС. На сьогодні використовуються різні інструменти для розвитку службової етики у ЗВО із специфічними умовами навчання. Ефективне впровадження службової етики у підготовку кадрів для системи МВС вимагає комплексного підходу, що включає розробку нормативної бази, навчання співробітників та забезпечення контролю за дотриманням етичних норм. Зроблено висновок, що в умовах зростаючої недовіри суспільства до державних інституцій співробітники органів МВС зобов’язані діяти чесно та відкрито. Прозорість у роботі державних органів сприяє зниженню корупційних ризиків. Для успішної реалізації цього завдання необхідно розробити та впровадити відповідні інструменти та механізми, спрямовані на розвиток та підтримання службової етики серед ЗВО із специфічними умовами навчання. При цьому, важливо як навчити курсантів та студентів етичним принципам, так і створити дієві механізми, що дозволяють оцінювати та розвивати їхню етичну поведінка у майбутній професії. Включення оцінки етичної поведінки у систему ефективності професійної діяльності ЗВО із специфічними умовами навчання дозволяє стверджувати про важливу роль етики системи МВС загалом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: МІЖНАРОДНИЙ КОДЕКС ЕТИКИ, ЯК КВАЗІ-ДЖЕРЕЛО ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Юрій Циганок — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу правового статусу Міжнародного кодексу етики професійних бухгалтерів (включно з Міжнародними стандартами незадежності) у системі правового регулювання аудиторської діяльності в Україні. Автором досліджується питання, наскільки Міжнародний кодекс етики, що не має статусу нормативно-правового акта в Україні, може розглядатися як квазі-джерело права, тобто акт, який формально не є частиною законодавства, але фактично регулює поведінку суб’єктів аудиторської діяльності. У статті детально проаналізовано законодавчі відсилки до Міжнародного кодексу етики, зокрема у Законі України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність», де прямо передбачено обов’язок аудиторів і аудиторських фірм дотримуватись положень цього Кодексу. Розкривається поняття квазі-джерела права та обґрунтовується його застосування до Міжнародного кодексу етики через імплементацію у сфері публічного регулювання аудиторської професії. Окрему увагу приділено практиці застосування Кодексу у процедурі контролю якості аудиторських послуг, дисциплінарній практиці органів професійного нагляду, а також використанню положень Кодексу як критерію для оцінки належної професійної поведінки аудитора. Проаналізовано правові ризики, що виникають через відсутність нормативного статусу Кодексу та офіційного органу тлумачення його положень. Автором запропоновано шляхи вдосконалення правового регулювання, зокрема — закріплення офіційного статусу Кодексу в національному законодавстві, визначення органу, відповідального за тлумачення його норм, та створення офіційного коментаря з урахуванням української правової специфіки. Стаття має теоретичне й практичне значення для вдосконалення нормативної бази етичного регулювання в аудиті, підвищення правової визначеності та зміцнення довіри до результатів аудиторських перевірок.

РОЛЬ ПОТЕРПІЛОГО ТА ПІДОЗРЮВАНОГО В УКЛАДЕННІ УГОДИ ПРО ПРИМИРЕННЯ В РОЗРІЗІ ПРОВЕДЕННЯ МЕДІАЦІЇ

Володимир Бабич, Галина Муляр, Ганна Шуст — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

Наукова стаття присвячена дослідженню ролі потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого) в укладенні угоди про примирення в кримінальному процесі України, з особливим акцентом на медіацію як інструменту досягнення консенсусу. Аналізуються наукові погляди Юркової Г.В., Сіроткіної М., Турман Н., Чумак К., Глоби М.М., Палюх Л., Великодного Д.В., Шинкарьова Ю.В. та Басистої І.В. щодо правового статусу сторін, умов укладення угоди, їхніх інтересів і правових наслідків її невиконання. На основі аналізу наукових позицій можна дійти таких висновків: необхідність закріплення за потерпілим виключного права ініціювання угоди; інтереси сторін угоди мають різну спрямованість: для потерпілого - це відшкодування шкоди та відновлення прав, для підозрюваного - уникнення відповідальності чи пом’якшення покарання. Розглядаються проблемні аспекти, зокрема недостатня регламентація прав підозрюваного, суперечності у реалізації прав потерпілого та неоднозначність трактування моральних і майнових аспектів примирення. Обґрунтовується необхідність удосконалення законодавства для забезпечення балансу між приватними та публічними інтересами, а також підвищення ефективності угод про примирення через запровадження медіації. Угода про примирення в кримінальному процесі України є важливим механізмом, що сприяє вирішенню конфліктів між потерпілим і підозрюваним (обвинуваченим) на основі їхнього добровільного волевиявлення та компромісу. Для підвищення ефективності угод про примирення необхідно усунути законодавчі прогалини, зокрема: закріпити симетричні права потерпілого та підозрюваного на ініціювання угоди, уточнити наслідки її невиконання, а також розробити механізми врахування моральної шкоди поряд із майновою.

ОБРАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЩОДО ПІДОЗРЮВАНИХ У КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ

Андрій Бегма, Андрій Ханов, Тетяна Часова — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

Корупція є однією з найгостріших проблем сучасної України, що не лише підриває довіру громадян до державних інституцій, а й завдає значної шкоди економічному розвитку та міжнародному іміджу країни. Стаття присвячена аналізу правових засад та особливостей обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у корупційних правопорушеннях в Україні. Розглядаються норми Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також проблематика балансу між забезпеченням кримінального провадження та захистом прав людини. Досліджуються критерії обґрунтованості такого заходу, типові ризики у справах про корупцію та рекомендації щодо вдосконалення судової практики. Вдосконалення інституту тримання під вартою у корупційних справах має відбуватися в напрямку суворого дотримання законодавчого обгрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням міжнародних стандартів. Це дозволить не лише ефективно боротися з корупцією, а й уникнути необґрунтованих обмежень прав людини. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку механізмів якісного та об’єктивного розслідування корупційних правопорушень, що може зменшити необхідність тривалого тримання під вартою. Практика міжнародного суду свідчить про необхідність індивідуального підходу, врахування реальних ризиків під час обрання запобіжного заходу такого як тримання під вартою. Вдосконалення законодавства та судової практики сприятиме балансу між боротьбою з корупцією та захистом прав людини. Дослідження практики міжнародного суду, викладених в рішеннях ЄСПЛ: рішення у справі “Харченко проти України”, рішенн у справі “Ігнатов проти України”, рішення у справі “Нечипорук і Йонкало проти України”, рішення у справі “Клішин проти України”, які стосуються порушень, повязаних з застосуванням запобіжного заходу у виглядя тримання під вартою, впливають на покращення норм національного законодавства.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ПРОПОРЦІЙНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Віталій Геник — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено зміст принципу пропорційності в кримінальному процесі крізь призму практики ЄСПЛ. Цей принцип проаналізовано крізь такі статті Європейської конвенції з прав людини: ст. 2 (право на життя), ст. 3 (заборона катування), ч. 1 ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), п. 1 ст. 6 (право на справедливий суд) тощо. Досліджені рішення ЄСПЛ дали можливість зробити висновок про багатоаспектність принципу пропорційності і його різноманітне тлумачення у сфері кримінального процесуального права: стосовно обмеження особистої свободи громадян, обмеження права на приватне життя і таємницю спілкування тощо. Спільною серед тлумачення різних статей Конвенції пропонується вважати таку формулу: чи було використані засоби пропорційні меті, яку намагалися досягти за допомогою цих заходів. Якщо відповідь - «так», то можна говорити про відсутність порушення права, гарантованого Конвенцією. Якщо відповідь «ні», то скоріше за все в цій справі буде встановлено таке порушення.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Cергій Киренко — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті розглядаються питання кримінально-правової боротьби з проявами корупційної діяльності. Автор звертає увагу на проблеми законодавчого та правозастосовного характеру, які існують у цій сфері, та пропонує можливі шляхи їх вирішення.

СЛІДЧА РЕКОНСТРУКЦІЯ – АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗМІСТУ ТА ФОРМ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО МЕТОДУ

Олег Кравчук, Віталій Осмолян, Юрій Туровець, Володимир Копанчук — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

Автори статті досліджують основні закономірності слідчої реконструкції як криміналістичного методу пізнання та конкретні можливості його використання для збирання, дослідження та оцінки доказів на етапі досудового розслідування кримінальних правопорушень. На підставі узагальнення передового досвіду обґрунтовують можливість застосування цієї моделювальної методики під час провадження слідчих (розшукових) дій. У статті викладаються правові основи та перспективи розвитку криміналістики та кримінального процесуального права в світлі правової реформи в Україні. Зокрема, розглядаються правові підстави та законодавчі вимоги щодо використання слідчої реконструкції у кримінальному процесі та криміналістиці як джерела нової доказової інформації. Автори зазначеного наукового дослідження умовно розділяють слідчу реконструкцію на елементарну та складну та розглядають складну реконструкцію як комплекс пізнавальних засобів та методів, що включають безліч різноманітних прийомів і операцій в залежності від мети, характеру об'єкта (ситуації), який повинен бути реконструйований, та узагальнюють її як самостійну слідчу (розшукову) дію. Надається на розгляд та обговорення загалу власна (авторська) позиція щодо структури процесуального режиму реконструкції, елементами якого є: самостійне процесуальне завдання, спеціальний порядок її здійснення, коло учасників, безперервність, процесуальна форма реалізації тазакріплення результатів. Обґрунтовується необхідність ефективної співпраці працівників правоохоронних органів та спеціалістів у галузі криміналістики з метою якісного та об’єктивного виконання завдань кримінального провадження, дотримання загальних засад кримінального процесу та покращення інноваційної політики України загалом. З урахуванням проведеного аналізу правоохоронної практики здійснення слідчих (розшукових) дій, авторами статті встановлені найраціональніші аспекти слідчої реконструкції як різновиду моделювання та методу пізнання у діяльності правоохоронних органів при здійсненні досудового провадження. Розкривається значення та надається оцінка цим правовим позиціям в системі права, криміналістики та кримінального процесу у цілому. Зроблені висновки та надані рекомендації щодо узгодженого застосування норм діючого законодавства у практичній діяльності слідчого, детектива та криміналіста. Звернено увагу на необхідність подальшої наукової співпраці вчених, спеціалістів у галузі матеріального та процесуального права.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ, ПРОЗОРОСТІ ТА ДОСТУПНОСТІ ПРОЦЕСУ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Ольга Барабаш — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

статті досліджено особливості застосування штучного інтелекту у процесі виконання судових рішень. Зазначено, що одним із ключових завдань цифровізації виконавчого провадження є зниження навантажень на приватних чи державних виконавців за допомогою впровадження автоматизованої системи, яка забезпечуватиме ефективний електронний документообіг. Саме тому, майбутній розвиток системи примусового виконання рішень, заснований на використанні цифрових технологій, дозволить не тільки ефективніше та оперативніше здійснювати виконавчі провадження, а й підвищить ступінь відповідальності громадян України перед законом. Безперервне впровадження нових інновацій та технологій у роботу Міністерства юстиції України є важливим елементом сучасного правового простору та сприяє покращенню доступу до юстиції всім громадянам України. Актуальність у визначенні ролі штучного інтелекту у сфері виконавчого провадження зросла із застосуванням таких технологій у цілях примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів. Наголошено, що виконавче провадження сьогодення вже неможливо уявити без інформаційних технологій, а подальші орієнтири його розвитку варто визначати у контексті все зростаючої ролі електронних технологій у процесі примусового виконання судових рішень і рішень інших органів як у національних практиках виконавчого процесу, так і у глобальному вимірі. Поява таких нововведень як використання інформаційних систем для автоматизації процесів та розширення можливостей ШІ, зробили роботу приватних та державних виконавців більш прозорою та доступною для громадян України. Впровадження інформаційних технологій у сферу виконавчого провадження дозволяють учасникам виконавчого провадження в онлайн-режимі отримувати розширені відомості про хід виконавчого провадження, сповіщення та рішення органів примусового виконання. Зроблено висновок, що застосування ШІ у виконавчому провадженні дозволить приватним та державним виконавцям здійснювати швидке порушення виконавчих проваджень та спрощувати процедуру стягнення заборгованостей з боржників. Розширення повноважень приватних чи державних виконавців, включаючи отримання геолокаційних даних смартфонів громадян України, допомагає покращити розшук боржників та підвищує ступінь їхньої відповідальності перед законом. Автоматизація процесів також сприяє покращенню моніторингу та ефективної роботи з боржниками, скорочуючи тимчасові витрати та підвищуючи точність прийнятих рішень. Постійне впровадження нових інновацій та технологій у роботу Міністерства юстиції України сприяє покращенню доступу до юстиції для всіх громадян України, зміцнюючи довіру до системи правосуддя.

РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОСУДДЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В ПІДВИЩЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОСУДДЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Роман Максимович, Інна Смоляр — ср, 16 лип 2025 00:00:00 +0000

Основним поштовхом для вибору теми цієї статті є розкриття та підтримка ефективної реалізації принципу комплементарності, який вимагає від внутрішньої системи правосуддя кожної держави вважати активну роль у розгляді злочинів, перерахованих у Римському статуті Міжнародного кримінального суду (МКС), таких як геноцид, злочини проти людяності, військові злочини та агресія. У цьому контексті важливо врахувати роль національної юрисдикції саме в умовах соціальної держави, яка прагне забезпечити справедливість, безпеку та захист громадян, у тому числі жертв серйозних міжнародних злочинів. Соціальна держава, яка орієнтована на забезпечення прав і соціальної захисту своїх громадян, має також виконувати їх зобов'язання в міжнародному контексті, створюючи умови для національного судочинства щодо найбільших злочинів. Це забезпечує не тільки імплементацію міжнародних стандартів, а й реальну здатність національних інституцій ефективно протистояти злочинцям, розвиваючи їхній правовий і матеріальний потенціал. Це можливо шляхом сприяння розумінню правової бази МКС та судової практики щодо принципу комплементарності, а також шляхом розвитку контактів між судами та надання платформи для обміну досвідом, практиками й уроками, винесеними з розгляду серйозних міжнародних злочинів. Для соціальної держави, яка орієнтована на підтримку громадян, забезпечення юрисдикції над тяжкими злочинами має особливе значення. Саме така держава повинна створювати ефективні механізми захисту жертв злочинців і сприяти справедливому правосуддю на національному рівні, не залишаючи вирішення цих питань міжнародним судом. Принцип комплементарності Римського статуту фактично підкреслює важливість активної ролі національних судів у виконанні соціальної функції держави, надаючи перевагу національному судочинству та підвищуючи ефективність захисту громадян від тяжких злочинів. Таким чином, розглядаючи взаємодоповнюваність як принцип, соціальна держава отримує додаткову відповідальність за зміцнення власних механізмів правосуддя та підтримку громадян у контексті міжнародних зобов’язань щодо протидії найсерйознішим злочинам.

РОЛЬ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ОРГАНІВ У РОЗСЛІДУВАННІ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

Анатолій Матвійчук — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

В науковій статті проводиться аналіз діяльності антикорупційних органів (Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Національне агентство запобігання корупції (НАЗК) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС) та їх роль у виявленні, розслідуванні та запобіганні корупційним злочинам, що загрожують економічній безпеці держави. Окрема увага приділяється процесуальній діяльності вказаних структур від порушення кримінальних проваджень до розгляду у суді та винесення судових вироків. Визначено ключові показники ефективності діяльності антикорупційних органів: кількість проваджень, направлених до суду, винесених вироків, обсяг конфіскованих активів та гучних розслідувань. Окреслено виклики, зокрема політичний тиск, слабкість судової системи, недостатня координація між органами та низька довіра громадян. У науковій статті запропоновано рекомендації щодо посилення незалежності антикорупційних органів, вдосконалення законодавства та процедур оцінки їхньої діяльності. Дослідження спирається на праці Зозулі Є., Тертишника В., Калугіної І., які наголошують на потребі усунення законодавчих прогалин і підвищення інституційної спроможності антикорупційних структур. Ефективність антикорупційних органів залежить не лише від кількості розслідувань, а й від реального зниження рівня корупції, відшкодування збитків та суспільної довіри. Слід виділити необхідність участі міжнародних організацій в антикорупційній політиці держави. Transparency International формують Індекс сприйняття корупції через експертні оцінки та опитування бізнесу. Світовий банк та Міжнародний валютний фонд досліджують антикорупційні показники у свої оцінки управління, а також ефективність органів, що відповідають за розслідування корупційних злочинів. GRECO надає рекомендації щодо покращення антикорупційної політики та її механізмів.

ЕФЕКТИВНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ У ВИЯВЛЕННІ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ: АНАЛІЗ СТАТИСТИКИ 2021-2024 РОКІВ

С Миткалик — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

Наукова стаття присвячена аналізу ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) у сфері виявлення та фіксації порушень вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у 2021–2024 роках. Конфлікт інтересів розглядається як один із ключових чинників корупційних ризиків, що негативно впливають на довіру громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування. Наукова стаття досліджує статистичні показники складення протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виявляє основні тенденції, проблеми та виклики у сфері правозастосування. У роботі проаналізовано функціональні повноваження НАЗК щодо моніторингу дотримання законодавства про запобігання конфлікту інтересів, зокрема складання протоколів та внесення даних про осіб до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення. Розкрито особливості розмежування повноважень НАЗК та Національної поліції України у частині виявлення та фіксації таких правопорушень залежно від категорії посадових осіб. Наукова стаття акцентує увагу на важливості вчасного виявлення та належного правового оформлення випадків конфлікту інтересів як запоруки дієвої антикорупційної політики. Окремо розглянуто проблемні аспекти ефективності притягнення до відповідальності осіб за неповідомлення про конфлікт інтересів та/або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів. Зроблено висновок про необхідність підвищення інституційної спроможності НАЗК, удосконалення процедур правозастосування та посилення судового контролю за розглядом справ про адміністративні правопорушення у сфері запобігання корупції. Отримані результати є важливими для подальшого удосконалення механізмів запобігання конфлікту інтересів і забезпечення належного рівня прозорості та підзвітності державного управління.

ІСТОРІЯ ЗАКОНОДАВЧИХ ІНІЦІАТИВ ЩОДО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Володимир Михайлов — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

В статті проведено комплексний, системний аналіз, законопроєктів щодо адміністративно-правового регулювання судово-експертної діяльності в Україні. Законотворча діяльність в цій галузі є критичною для забезпечення правосуддя та зміцнення довіри до судової системи. Основна увага приділяється створенню єдиного термінологічного апарату, який би відповідав усім галузям судової експертизи. Зміни мають бути системними і включати законодавче, науково-методичне, інформаційне, фінансове та матеріальнотехнічне забезпечення. Необхідно враховувати міжнародний досвід і практики, щодо інтеграції сучасних технологій та електронного урядування є важливими напрямками реформування. Зокрема, впровадження електронних баз даних може значно спростити взаємодію між суб'єктами експертної діяльності. Ефективність судово-експертної діяльності може бути підвищена шляхом запровадження комплексного моніторингу законодавства, що регулює цю сферу. Також доцільно створити механізми для швидкого реагування на нові виклики, наприклад, під час військової агресії. Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021- 2023 роки: була затверджена Указом Президента України від 11.06.2021 № 231/2021 [1]. Судово-експертна реформа була ініційована Указом Президента України №837/2019 від 8 листопада 2019 року. Згідно з Указом, до кінця 2020 року Кабінет Міністрів України мав підготувати законодавчі зміни, зокрема створення системи самоврядування судових експертів, рецензування експертних висновків та визначення строків проведення експертиз. Цей реформаторський підхід має на меті підвищення якості судової експертизи та відповідності міжнародним стандартам. Після прийняття Закону України «Про судову експертизу» 1994 року було прийнято і значну кількість правок і доповнень, що відображає постійний розвиток правового регулювання в цій сфері.

ВИРОК НА ПІДСТАВІ УГОДИ: ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

Юлія Подолян, Світлана Савицька — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу інституту вироку на підставі угоди у кримінальному процесі України, запровадженого Кримінальним процесуальним кодексом 2012 року. Розглядаються основні види угод — про примирення та про визнання винуватості, їх процесуальні особливості, правові наслідки та актуальна судова практика. Особливу увагу приділено принципам добровільності, справедливості та ефективності цього механізму, а також його впливу на судову систему, сторони кримінального провадження та реалізацію публічних інтересів. Автор аналізує переваги застосування угод з точки зору процесуальної економії, оперативності вирішення кримінальних справ, а також ризики, пов’язані з можливістю формального підходу до їх затвердження судами. Досліджено зарубіжний досвід функціонування подібного інституту та наведено приклади з української практики. Зроблено висновок, що угоди можуть бути ефективним інструментом у кримінальному провадженні, проте їх застосування потребує посиленого судового контролю з метою забезпечення справедливості, захисту прав учасників провадження та дотримання публічного інтересу.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СФЕРІ СПЕЦІАЛЬНИХ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ЗНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ З КАНАЛІВ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНШИХ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ НЕГЛАСНОГО ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Геннадій Рендаренко, Володимир Шарко — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

в роботі розглядається нормативно-правове регулювання сфери спеціальних технічних засобів зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації (спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації) щодо їх назв та видів.

ВПЛИВ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА РОЗВИТОК ЗЛОЧИННИХ ТЕНДЕНЦІЙ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

Наталія Сперкач, Олександра Якимчук, Євгеній Шемчук — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто актуальну проблему впливу сучасних цифрових технологій на злочинну поведінку серед неповнолітніх. Акцент зроблено на тому, що стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних засобів не лише відкриває нові можливості для розвитку суспільства, а й створює серйозні ризики в контексті безпеки. Зокрема, підкреслено, що неповнолітні, як найбільш активна група користувачів цифрового середовища, часто не лише стає жертвою кіберзлочинів, але й безпосередньо залучається до їх вчинення. У центрі дослідження — такі форми цифрової злочинності, як кібербулінг, онлайн-шахрайство та поширення забороненого контенту, які мають потенційно негативні наслідки для психічного здоров’я та соціалізації неповнолітніх осіб. Особливу увагу приділено аналізу причин злочинної активності неповнолітніх в онлайнпросторі. Виявлено, що високий рівень цифрової компетентності, технічна грамотність, а також знижений рівень правової обізнаності та відповідальності сприяють тому, що саме неповнолітні дедалі частіше фігурують серед правопорушників у сфері кіберзлочинності. У статті висвітлені ключові технологічні й соціальні чинники, які сприяють зростанню цих негативних тенденцій, серед яких — недостатній контроль з боку держави, складність ідентифікації анонімних користувачів та необхідність вдосконалення технічної підготовки правоохоронних органів. Авторами запропоновано низку комплексних заходів, спрямованих на подолання зазначених викликів, зокрема через розвиток цифрової освіти, інтеграцію модулів з кіберетики до навчальних програм, створення альтернативних каналів реалізації технічних навичок неповнолітніх, просвітницьку роботу та вдосконалення законодавчих норм. Зроблено висновок про необхідність міжсекторальної співпраці — держави, освітніх інституцій, батьків та цифрових платформ — для формування безпечного й етичного цифрового середовища. Розкрито важливість ресоціалізації неповнолітніх правопорушників та формування відповідального ставлення до цифрових технологій, як основи превенції кіберзлочинності серед неповнолітніх.

СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБЛЕНОСТІ ПРОТИДІЇ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ МОЛОДДЮ

Денис Чекін — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

Мета роботи — є з’ясування стану наукової розробленості питання протидії оперативними підрозділами незаконного заволодіння транспортними засобами, що вчиняються молоддю. У науковій статті автором підкреслено, що напрацювання та удосконалення існуючих методів протидії оперативними підрозділами незаконного заволодіння транспортними засобами, що вчиняються молоддю неможливо без належної їх наукової розробленості. Автор аналізує сучасні наукові підходи до вивчення проблеми протидії оперативними підрозділами незаконного заволодіння транспортними засобами, що вчиняються молоддю, здійснює оцінку наукової розробленості теми на сучасному етапі, акцентуючи на здобутки та прогалини в існуючих дослідженнях. Зазначено, що проблеми протидії незаконного заволодіння транспортними засобами багато уваги приділяли фахівці з галузей оперативно-розшукової діяльності, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи та ін.. Встановлено, що зміст наукових досліджень у цій сфері відрізняються залежно від поставлених завдань дослідження. Вивчено дискусійні питання, доведено актуальність тематики, визначено пріоритетні напрями, що сприятимуть вирішенню наукової проблеми. За результатами дослідження зроблено висновок про перспективні напрями подальших наукових розробок у сфері протидії оперативними підрозділами Національної поліції України незаконному заволодінню транспортними засобами, що вчиняються молоддю.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА НА ДЕРЖАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ

Павло ГРИЦЕНКО — чт, 17 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню правових і організаційних засад забезпечення інформаційної безпеки підприємств у складних умовах сьогодення, а саме в умовах війни, коли постає необхідність збереження, захисту персональної та комерційної інформації та розвитку інформаційного суспільства. Метою статті є аналіз особливостей управління інформаційною безпекою підприємства. З’ясовано, що інформаційна безпека охоплює різноманітні напрями діяльності спрямована на створення умов для захисту інтересів підприємства, регіону та держави в інформаційному просторі. Розглянуто теоретичні підходи до визначення змісту понять «інформаційна безпека» і «національна безпека». Управління інформаційною безпекою ґрунтується на системному підході до захисту конфіденційної інформації підприємства, забезпечуючи його безпеку. Ця система включає персонал, бізнес-процеси та інформаційні системи. Сучасні інформаційні системи являють собою комплексні поєднання технологій — апаратного, програмного та мікропрограмного забезпечення, а також відповідних процесів і персоналу, які спільно забезпечують ефективну обробку, зберігання та передачу інформації. Їхня головна мета — підтримка господарської діяльності та забезпечення безперервності бізнес-процесів організацій.