DICTUM FACTUM

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВ

Марина Бурдоносова — 2025-12-05

У статті досліджено становлення й розвиток принципу верховенства права як фундаментальної засади сучасного правопорядку та українського конституціоналізму. Розкрито філософські, історичні та юридичні джерела цього принципу, починаючи від античних уявлень про справедливість і «право розуму» та завершуючи його нормативним закріпленням у статті 8 Конституції України. На основі аналізу наукових підходів показано еволюцію розуміння верховенства права - від формально-юридичної концепції «панування закону» до сучасного інтегративного підходу, який поєднує вимоги юридичної визначеності, поваги до прав людини, пропорційності та морального змісту права. Значна увага приділена судовій практиці Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, які формують актуальне бачення цього принципу та встановлюють стандарти його реалізації. Обґрунтовано, що верховенство права виступає не лише нормою конституційного тексту, а й ключовим орієнтиром правотворення і правозастосування, що визначає межі влади, забезпечує пріоритет прав людини та формує підґрунтя демократичної, соціальної й правової держави. Зроблено висновок про необхідність подальшої модернізації законодавства, підвищення якості судової практики та утвердження правової культури як передумов реального втілення цього принципу в Україні.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА КНЯЖОЇ ДОБИ

В’ячеслав Іванов — 2025-12-05

У статті здійснено спробу аналізу правових основ правоохоронної діяльності за княжої доби. Стверджується, що саме в цей час на грунті зародків національної правової системи закладались правові основи владної діяльності з метою забезпечення правопорядку, боротьби зі злочинністю та покарання злочинців. Суттєвою особливістю становлення правоохоронної системи за княжої доби є вплив на її формування правопорядку родоплеменного ладу. Первинною формою державно-правового регулювання правоохоронної діяльності були міжкнязівські договори, договори князів з народом, князівське законодавство («устави», «уроки»). Суттєву частину правової культури і правосвідомоті народу становили духовноправові ідеї християнства, які істотно впливали на підтримання правопорядку. Найважливішим джерелом державно-правового регулювання правоохоронної діяльності є Руська Правда, низка норм якої закріплювала відсутність смертної кари, мученицьких покарань та катування, обмеження а згодом і заборону кровної помсти, різноманітні правові механізми захисту суспільних відносин від протиправних дій.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Дмитро Покришень — 2025-12-05

У статті досліджено методологічні підходи до професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України в умовах цифрової трансформації та зростання ролі інформаційно-правових механізмів у діяльності пенітенціарної системи. Обґрунтовано необхідність формування цілісної методологічної моделі, здатної інтегрувати системний, синергетичний, аксіологічний, андрагогічний і акмеологічний підходи, а також положення кримінально-виконавчого, адміністративного й інформаційного права. Проаналізовано нормативно-правові акти Міністерства юстиції України, що визначають порядок та принципи службової підготовки, окреслено їх вплив на структуру освітнього процесу. Визначено, що інформаційно-правове забезпечення має розглядатися як фундаментальний компонент професійної підготовки персоналу, а не як допоміжний елемент. Доведено, що застосування сучасних методологічних підходів підвищує системність, адаптивність і правову орієнтованість навчання, що є ключовою умовою розвитку компетентностей працівників ДКВС України в умовах цифровізації.

ПРАВО ЛЮДИНИ НА МИР: ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ЗАГРОЗИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Сергій Сунєгін — 2025-12-05

У статті досліджуються внутрішні та зовнішні загрози реалізації права людини на мир, їх взаємозв’язок та взаємообумовленість. Зазначається, що сучасні загрози праву людини на мир не обмежуються суто зовнішньою складовою або відповідними соціальними і природними процесами, які мають транснаціональний та загальний характер і порушують стабільний прогресивний розвиток суспільств та громадян. Підкреслюється, що не менш небезпечними є також окремі внутрішні загрози забезпечення права людини на мир, які проявляються в межах конкретних держав, дестабілізують та навіть руйнують суспільство зсередини, нерідко призводячи до посилення внутрішніх конфліктів, диктатури, соціальної несправедливості, а в окремих випадках – до геноциду та навіть громадянських війн. Робиться висновок, що ефективне забезпечення та захист права на мир вимагає узгоджених, скоординованих зусиль сучасних держав, міжнародних організацій та громадянського суспільства, спрямованих на попередження конфліктів, зміцнення правопорядку та формування глобальної культури миру, принципи якої повинні закладатися в регіональний та національний контекст даної культури.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ «ВЗАЄМОДІЯ» В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

Сергій Чорний — 2025-12-05

У статті аналізується теоретико-правове розуміння поняття «взаємодія» в контексті публічного адміністрування. Взаємодія є важливою складовою ефективного функціонування публічної адміністрації та забезпечення належного виконання державних функцій. Автор зосереджує увагу на тому, як це поняття інтегрується в систему управлінських відносин, визначаючи його роль у взаємодії між різними органами державної влади, громадськими інститутами та громадянами. Взаємодія в публічному адмініструванні відображає процеси співпраці та координації між суб’єктами адміністративної діяльності з метою досягнення загальнодержавних інтересів. Це співробітництво може мати різні форми: від адміністративного контролю до стратегічного партнерства у вирішенні державних завдань. Одним із важливих аспектів є формування правових механізмів, які забезпечують безперебійне і ефективне функціонування взаємодії між органами публічної влади. У статті також розглядається взаємодія як засіб реалізації принципів правового державного управління, зокрема принципу правової визначеності, прозорості, підзвітності та публічної участі. Особлива увага надається правовому регулюванню цього процесу, оскільки саме через нормативно-правову базу забезпечується ефективність та результативність взаємодії в публічному адмініструванні. Поняття взаємодії в публічному адмініструванні має комплексний характер, оскільки включає як внутрішні, так і зовнішні аспекти. Внутрішня взаємодія охоплює координацію діяльності між різними органами публічної влади та їх підрозділами, в той час як зовнішня взаємодія передбачає співпрацю з громадянами, бізнесом та іншими зацікавленими сторонами. Для забезпечення ефективної взаємодії важливими є налагодження механізмів зв’язку, контроль за виконанням обов’язків, а також спільне вирішення проблемних питань у рамках правових та управлінських процесів. У результаті дослідження зазначається, що інтеграція принципів взаємодії у публічному адмініструванні є важливою умовою розвитку демократичних процесів у країні. Вона дозволяє значно підвищити рівень управлінської ефективності, забезпечити більш відкриту і прозору роботу органів влади та сприяти створенню умов для подальшого розвитку правової держави.

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

Ольга Стародубова — 2025-12-05

У статті здійснено комплексне дослідження правових засад громадського контролю у сфері публічного адміністрування в Україні. Проаналізовано конституційні засади, спеціальне законодавство, підзаконні акти, а також сучасну наукову літературу 2015–2025 рр. Особливу увагу приділено проблемам практичної реалізації механізмів громадського контролю в умовах децентралізації влади та воєнного стану. Визначено основні прогалини нормативного регулювання, зокрема відсутність чітких санкцій за ігнорування результатів громадського моніторингу, недостатню цифровізацію процедур та низький рівень інституційної спроможності громадських рад. На основі проведеного аналізу сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ ПРАВНИЧОЇ ДОПОМОГИ У ПОДАТКОВО- ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ: НА ПРИКЛАДІ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ

Світлана Задерейка — 2025-12-05

Проблематика функціональних засад надання правничої допомоги у податково-правових відносинах стала предметом активного наукового та практичного обговорення в останнє десятиліття. Це зумовлено глибокими змінами, які відбуваються у сфері державного фінансового контролю, трансформацією моделі податкового адміністрування, цифровізацією перевірочних процедур та загальним зростанням конфліктності взаємовідносин між платниками податків і контролюючими органами. Сутність цієї проблеми полягає в тому, що сучасний податково-правовий простір перетворився на складну систему правових ризиків, де пересічний платник податків об’єктивно не здатен самостійно забезпечити належний рівень захисту своїх прав. Це, в свою чергу, посилює роль адвокатури як спеціалізованого інституту, що забезпечує професійну правничу допомогу у сфері, де держава має значну владу та інструменти примусу. Виникнення питання про функціональні засади адвокатури саме у податковій сфері пов’язане з тим, що податкові правовідносини мають високий рівень публічності, а процедура вирішення податкових спорів характеризується посиленою формалізацією, строковістю, залежністю від доказів фінансового характеру та глибокою спеціалізацією. За таких умов адвокат виконує не лише представницьку функцію, а й функцію правового посередництва, комунікаційного модератора, гаранта процесуальної рівності, що є відмінним від його ролі у приватноправових спорах. Тобто проблема не зводиться лише до оцінки юридичного статусу адвоката вона стосується ефективності всього механізму правової підтримки платників податків. Актуальність теми також пояснюється тим, що в Україні досі не сформовано єдиної та чіткої моделі функціонального статусу адвоката у податкових правовідносинах. Нормативні акти не визначають окремої спеціалізації податкового адвоката, не розмежовують його повноважень на досудовому етапі та під час податкового контролю, не містять спеціальних гарантій у взаємодії з посадовцями ДПС. У результаті адвокат фактично працює у сфері підвищеного державного впливу без достатніх механізмів захисту власної професійної незалежності. Ця проблема посилюється цифровізацією, яка змінила правила доказування та комунікації: електронні акти перевірок, цифрові докази, втоматизовані алгоритми ризик-профілювання створюють нові виклики як для платників, так і для адвокатів, які не завжди мають належні інструменти реагування. Таким чином, функціональні засади надання правничої допомоги у податково-правових відносинах потребують докорінного переосмислення у сучасних умовах. Сформована проблематика не є штучною чи академічною вона виникла як відповідь на реальні трансформації у державній податковій політиці, фінансовому контролі та цифровому правозастосуванні. У цьому контексті адвокатура виступає не тільки суб’єктом професійної діяльності, а й системним елементом забезпечення верховенства права у публічно-правовій сфері, що і зумовлює фундаментальну актуальність досліджуваної тематики.

СВІТОВІ МОДЕЛІ ЛОБІЗМУ: ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНУ ПРАКТИКУ В УКРАЇН

Людмила Кожура — 2025-12-05

у статті розглядаються світові моделі лобізму, аналізуються їхні характерні особливості та можливості імплементації в національну практику України. Лобізм, як механізм впливу на політичні процеси, має різні форми та методи в залежності від країни, політичної системи та рівня розвитку демократичних інститутів. Моделі лобізму в США, ЄС, Канаді та інших країнах демонструють різноманіття підходів до правового регулювання лобістської діяльності, що дає Україні важливі уроки для ефективної інтеграції цього інституту в національну політичну практику. США є однією з найбільш розвинутих країн у сфері лобістської діяльності. Тут лобізм є легальним і добре врегульованим інститутом. Основною характеристикою американської моделі є прозорість та обов’язкова реєстрація лобістів. Всі лобісти повинні бути зареєстровані в Спеціальній комісії Конгресу, а їх діяльність супроводжується звітністю та відкритими даними про зустрічі з державними службовцями. У США лобізм розглядається як невід’ємна частина демократичного процесу, що дозволяє різним групам інтересів впливати на ухвалення політичних рішень. Однак лобізм в США також має свою темну сторону, зокрема високі фінансові витрати на лобістську діяльність та можливість корупційного впливу через фінансування політичних кампаній. У Європейському Союзі лобізм має регульований, але більш відкритий характер, ніж в США. Ключовою особливістю є консультації з громадянським суспільством та постійний діалог між органами влади та лобістськими групами. ЄС має систему реєстрації лобістів і звітності, однак, на відміну від США, лобістська діяльність є більш структурованою та орієнтованою на середовище консенсусу. У Європі лобісти повинні дотримуватися високих етичних стандартів і уникати конфліктів інтересів. Іншою важливою рисою є інтенсивна координація між різними секторами, що дозволяє виробляти збалансовану політику з урахуванням інтересів екологічних, економічних та соціальних груп. У Канаді лобізм також є легальним і урегульованим через спеціальний Закон про лобістів, який передбачає реєстрацію лобістів, звітність та обмеження на види лобістських витрат. Основною особливістю канадської моделі є прозорість лобістських витрат та регламентовані процедури доступу до державних органів влади. У Канаді лобізм вважається частиною демократичного процесу, а не прихованим впливом. Однак, на відміну від США, лобісти в Канаді повинні обирати більш стриману стратегію впливу, не використовуючи політичні фінансові внески як основний інструмент. У Великій Британії лобізм має більш неформальний характер, однак з останніх років у країні активно впроваджується система реєстрації лобістів, зокрема через Реєстр лобістів Великої Британії. Характерною рисою цієї моделі є акцент на громадських ініціативах та grassroots-кампаніях, які активно використовують громадян для створення тиску на уряд через публічні петиції та медіа-кампанії. Водночас, реєстрація лобістів у Великій Британії не є обов’язковою для всіх організацій, що надає певну гнучкість у реалізації лобістської діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДСУДНОСТІ ВИМОГ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОЗОВІВ ДО ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ

Олександр Константий — 2025-12-05

У статті розглядаються питання особливостей підсудності адміністративним судам України позовів, які заявляються до Центральної виборчої комісії. На підставі аналізу судової практики зроблено висновок, що під час загальнодержавних виборів кандидати доволі часто подають до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позови, в яких об’єднують вимоги, як підсудні, так і не підсудні як суду першої інстанції цьому касаційному суду. У таких випадках відповідні позовні заяви повертаються на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Констатовано, що найбільше непорозумінь у питанні підсудності Верховному Суду позовів до Центральної виборчої комісії виникало під час процесу проведення місцевих виборів восени 2020 року, зокрема у випадках оскарження рішень Комісії щодо встановлення результатів зазначених виборів замість територіальних виборчих комісій. Підсумовано, що у період між виборами рішення, дії, бездіяльність Центральної виборчої комісії як постійно діючого державного колегіального органу підлягають оскарженню до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Під час виборчого процесу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції підлягає оскарженню протокол Центральної виборчої комісії про встановлення загальнодержавних виборів (Президента, народних депутатів України). До апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ, як до суду першої інстанції оскарженню підлягають постанови Центральної виборчої комісії про реєстрацію обраних на виборах осіб; дії Комісії щодо офіційного оприлюднення результатів загальнодержавних виборів; рішення, дії, бездіяльність Комісії, пов’язані із встановленням результатів місцевих виборів

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ТА ГОСТИННОСТІ

Євген Кропивний — 2025-12-05

стаття присвячена міжнародному досвіду адміністративно-правового регулювання сфери громадського харчування та гостинності, зокрема в контексті норм та стандартів безпеки харчових продуктів. Одним із ключових інструментів, який забезпечує контроль за якістю та безпекою продуктів харчування, є система HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points), яка широко використовується у міжнародній практиці. Ця система, що має за мету зменшення ризиків виникнення небезпечних ситуацій у процесі харчування, передбачає аналіз небезпек на всіх етапах виробництва продукту, починаючи від постачання сировини і закінчуючи кінцевим споживанням. Додатково, важливу роль у регулюванні галузі відіграє Codex Alimentarius - міжнародний кодекс стандартів, який був розроблений для забезпечення захисту здоров'я споживачів і практичної реалізації принципів безпеки харчових продуктів у глобальному контексті. Codex Alimentarius охоплює практично всі аспекти харчової безпеки, включаючи гігієнічні норми, норми щодо максимальних рівнів забруднювачів, а також інші ключові компоненти, необхідні для підтримки високих стандартів у харчовій промисловості. Західні країни, такі як Швеція, Австрія та Франція, є яскравими прикладами держав, що впровадили ефективне регулювання сфери громадського харчування та гостинності, відповідно до міжнародних стандартів. У Швеції та Австрії високий рівень дотримання стандартів HACCP у закладах харчування є невід’ємною частиною законодавства, а також політики щодо здоров’я та безпеки громадян. У Франції, крім застосування HACCP, уряд активно використовує систему державного контролю за якістю харчових продуктів, що включає регулярні перевірки та акредитацію підприємств громадського харчування. У статті також зазначено важливість координації між різними державними органами, а також участь міжнародних інституцій, таких як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO), у забезпеченні глобальних стандартів безпеки харчових продуктів. Окремо акцентується увага на важливості навчання персоналу та підвищення обізнаності серед споживачів стосовно стандартів безпеки харчування. Загалом, міжнародний досвід свідчить про необхідність уніфікації та інтеграції стандартів безпеки харчових продуктів в різних країнах для досягнення високого рівня якості та безпеки в галузі громадського харчування та гостинності. В Україні, з огляду на євроінтеграційні процеси, важливо вдосконалювати законодавство та сприяти розвитку національних стандартів відповідно до вимог міжнародних нормативних актів

ІНТЕГРАЦІЯ ПРИНЦИПІВ БЕЗБАР'ЄРНОСТІ У МІСТОБУДІВНЕ ПЛАНУВАННЯ: ШЛЯХИ ТА МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ БАГАТОКВАРТИРНИХ БУДИНКІВ ПІД ЧАС КАПІТАЛЬНОГО РЕМОНТУ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ

Євген Малєєв — 2025-12-05

у статті розглядається важливість інтеграції принципів безбар'єрності у містобудівне планування багатоквартирних будинків, зокрема, під час капітального ремонту, реконструкції та нового будівництва. Питання доступності є однією з основних проблем сучасного містобудування, оскільки забезпечення безбар'єрного доступу є невід'ємною частиною сталого розвитку міст, а також важливим елементом соціальної інклюзії. Згідно з чинним законодавством, принципи безбар'єрності повинні бути враховані на всіх етапах проектування, будівництва та експлуатації об'єктів, включаючи багатоквартирні будинки. Одним з ключових аспектів є застосування новітніх методів проектування та технічних рішень, що дозволяють забезпечити доступність для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. У статті аналізуються існуючі нормативні акти, що регулюють питання безбар'єрного проектування в Україні, зокрема, ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд». Окрему увагу приділено вимогам щодо проектування підйомників, пандусів, дверних прорізів, туалетних кімнат, а також забезпеченню належної інфраструктури для забезпечення повного доступу до будівель. Зокрема, розглянуто питання впровадження безбар'єрності в процес реконструкції та капітального ремонту багатоквартирних будинків, де часто виникають проблеми з адаптацією старих будівель до сучасних вимог. Важливим є також визначення механізмів фінансування таких проектів, оскільки часто заходи щодо безбар'єрного облаштування потребують додаткових коштів, а також специфічних знань та досвіду у сфері містобудування. У статті пропонуються шляхи інтеграції принципів безбар'єрності на етапах проектування, будівництва, а також експлуатації багатоквартирних будинків, зокрема за допомогою сучасних цифрових технологій, таких як BIM (Building Information Modeling), що дозволяють автоматизувати та полегшити процес проектування та внесення змін в існуючі будівлі. Також акцентовано увагу на ролі громадськості та місцевих органів влади у підтримці ініціатив щодо адаптації міського середовища для всіх категорій населення

ПОЗИТИВНІ ДІЇ, РОЗУМНЕ ПРИСТОСУВАННЯ ТА ОБОВ’ЯЗОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОСТІ ЯК МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ МАТЕРІАЛЬНОЇ РІВНОСТІ

Vitalii Nestor — 2025-12-05

У статті здійснено комплексний аналіз позитивних дій, розумного пристосування та обов’язку забезпечення рівності як взаємопов’язаних правових механізмів реалізації матеріальної рівності та подолання структурної дискримінації. Розкрито еволюцію наукових і нормативних підходів до розуміння цих інститутів у міжнародному та європейському праві, а також їх відображення у практиці Верховного суду США та правовій системі Європейського Союзу. Обґрунтовано, що позитивні дії мають колективно- програмний характер і спрямовані на усунення системних дисбалансів, розумне пристосування є індивідуалізованим обов’язком, спрямованим на забезпечення рівного доступу до прав, а обов’язок забезпечення рівності — інституційною формою реалізації позитивних зобов’язань держави. Доведено, що всі три механізми ґрунтуються на принципі пропорційності та слугують засобами практичної реалізації матеріальної рівності, перетворюючи її з декларативного принципу на ефективний інструмент соціальної справедливості.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ДЕРЖАВНА СЛУЖБА» ТА «ПУБЛІЧНА СЛУЖБА»: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ТА ТРАКТУВАННЯ

Євген Попович — 2025-12-05

Наукова стаття присвячена дослідженню та представленню науково- прикладних результатів співвідношення понять «державна служба» «публічна служба» через призму сучасних підходів та трактувань. Аргументовано доведено, що найважливішими специфічними особливостями державної служби є те, що вона має публічний характер, тобто здійснюється в загальнокорисних цілях, для досягнення суспільного блага, по-друге, спрямована на реалізацію функцій держави, по- третє, службова діяльність носить зовнішньо-владний характер. В даному контексті частина державних службовців реалізує функції держави безпосередньо, інша частина здійснює організаційні функції. Службовці, які безпосередньо здійснюють державні функції (і наділені у зв'язку з цим зовнішньо-владними повноваженнями), належать до категорії посадових осіб. Обґрунтування даної позиції дозволяє трактувати державну службу як публічно-правове відношення між державою і службовцем, засноване на підпорядкуванні і має своїм змістом обов'язкову діяльність, що йде від імені держави і спрямовану до здійснення певного державного завдання. Звідси деякими вченими робиться висновок, що державні службовці є суб'єктами реалізації державних функцій і у зв'язку з цим наділені особливим статусом, тобто можливістю використовувати владно-управлінські повноваження, вирішувати державні завдання. Особливий характер виконуваних державними службовцями функцій зумовлює необхідність поміщення їх під особливий режим правового регулювання, що характеризується пануванням імперативних установлень, що може бути забезпечено лише нормами публічного права. Представлено тезу про те, що публічна служба, на думку численних авторів, повинна об’єднувати весь апарат державного управління і включати професійну діяльність з виконання повноважень різних суб'єктів публічного права: від органів державної влади та місцевого самоврядування до утворених ними громадських установ та організацій. Однак у такому контексті публічна служба стає неоднорідним правовим явищем. Якщо правовий статус державних і муніципальних службовців справді має багато спільного, то правове становище працівників утворених органами публічної влади підприємств та установ, досить істотно від нього відрізняється. Відповідно, у системі служби тоді можна назвати суто службові відносини, регульовані публічним правом, і трудові відносини врегульовані приватним правом.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ

Катерина Плотнікова — 2025-12-05

Наукова стаття присвячена дослідженню та визначенню адміністративно- правових моделей публічної служби. Аргументовано доведено, що під адміністративно-правовою моделлю регулювання службових відносин варто розуміти сукупність елементів, що відображають особливості правового регулювання державної та муніципальної служби як публічних інститутів, обумовлених специфікою службової діяльності та спрямованих на забезпечення максимальної її працездатності та ефективності. У той самий час годі забувати, що модель − це сукупність як «теоретичних (статусних) основ», і «практичних методів реалізації». З огляду на це, по-перше, теоретичні основи (конструктиви) адміністративно-правової моделі мають будуть розглянуті не довільно, а виходячи з об'єктивних потреб практики, по-друге, будь-яке дослідження має містити й практичні рекомендації щодо зміни та застосування окремих положень службового законодавства. Сучасне законодавство про державну та муніципальну службу не просто перебуває у стадії становлення. Воно загалом має еклектичний характер, що проявляється насамперед у субсидіарному застосуванні норм трудового законодавства до службових відносин. Почавши відхід від практично чистої трудово-правової моделі регулювання сфер державної та муніципальної служби, законодавці зупинилися на півдорозі, сформувавши адміністративне законодавство лише частково. Більше того, вже внесені зміни до законодавства про державну та муніципальну службу демонструють той факт, що автори відповідних правових актів не мають чіткого уявлення про сутність адміністративно-правової моделі регулювання службових відносин. Багато положень сучасного службового законодавства є зміною не сутності, а лише форм правового регулювання. Дійсна зміна підходів до регулювання службових відносин замінюється рецепцією норм трудового законодавства. Показано, що нинішнє законодавство про державну службу є безперечною спробою створити для цивільних службовців достатньо автономне від трудового службове законодавство, а прийняте законодавство у сфері муніципальної служби у цьому плані «кроком назад», оскільки свідчить про його відмову від службово-правової концепції на користь трудової. Визначено, що багато в чому ситуація яка склалася, пов'язана саме з відсутністю єдиної моделі регулювання службових відносин, яка визначала б загальні параметри адміністративно-правового регулювання в цій сфері і показувала, в чому полягає їхня відмінність від трудового правового регулювання і які їх переваги.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК НОВИЙ СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ВИКЛИКИ ПРАВОВОЇ ЛЕГІТИМНОСТІ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

Максим Сарнацький — 2025-12-05

статті здійснено доктринальний аналіз правового статусу штучного інтелекту як функціонально релевантного суб’єкта адміністративної взаємодії у сфері публічних закупівель. Автор обґрунтовує необхідність законодавчого визнання алгоритмічного агента як функціонально інтегрованої цифрової системи, здатної виконувати окремі процедурні дії в межах закупівельного процесу. Визначено, що чинне законодавство України, зокрема ст. 164¹⁴ КУпАП, не враховує проміжну роль цифрових агентів у формуванні управлінських рішень, що породжує проблему «розриву відповідальності» - ситуацію, коли жоден із суб’єктів не може бути притягнутий до відповідальності за рішення, згенеровані алгоритмом. Запропоновано авторське визначення алгоритмічного агента як автоматизованої цифрової системи, функціонально інтегрованої в електронну платформу закупівель, яка на підставі визначених законом умов та технічних регламентів уповноважується на виконання окремих процедурних дій у межах закупівельного процесу, зокрема попереднього ранжування пропозицій, верифікації формальних критеріїв, моніторингу ризиків та генерації технічних рішень, що не мають самостійного юридичного статусу, але слугують основою для ухвалення управлінських рішень уповноваженим органом. Обґрунтовано потребу в доповненні ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» відповідним терміном. Водночас, на основі порівняльно-правового аналізу британських, канадських та сінгапурських регуляторних моделей, окреслено концептуальні засади делегованого прийняття рішень, принципу «human-in-the-loop» та подвійної підзвітності цифрових агентів. Стаття формує підґрунтя для доктринального перегляду концепції адміністративної відповідальності в умовах цифрової трансформації публічного управління

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ УКРАЇНИ: ДИНАМІКА У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ТА ПОСТВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Олександр Скрипнюк — 2025-12-05

Російсько-українська війна, що розпочалася у 2014 році та перейшла у свою найгострішу фазу після повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році, створила безпрецедентні виклики для демократичного розвитку України та її державно-правового (політичного) режиму. Цей конфлікт не випадково розглядають як складову глобального протистояння між демократичними режимами (України, що отримує потужну підтримку демократичного Заходу) та автократичними (Росії, що шукає підтримки серед пострадянських, азійських, латиноамериканських та африканських автократій). Війна змінила баланс між безпекою і свободою, вплинула на інституційні механізми функціонування влади та активізувала роль громадянського суспільства, яке взяло на себе частину державних функцій. Дослідження трансформації державно-правового режиму України у воєнний і поствоєнний період є надзвичайно актуальним, оскільки дозволяє виявити ризики авторитарних тенденцій, окреслити перспективи демократизації, а також розробити науково обґрунтовані підходи до формування нової архітектури влади та правових механізмів контролю. У статті аналізуються передумови й чинники еволюції політичного режиму України, вплив війни на його ключові інститути, а також потенційні сценарії поствоєнної трансформації та зміцнення демократичних процесів

ДАВАЛЬНИЦЬКА ПЕРЕРОБКА В УКРАЇНІ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ТОЛІНГУ

Юлія Подолян — 2025-12-05

У статті досліджуються правові, організаційні та економічні аспекти укладення договорів на переробку давальницької сировини між суб’єктами господарювання, зокрема товариствами з обмеженою та додатковою відповідальністю, і державними підприємствами. Така форма співпраці дозволяє суб’єктам приватного сектору залучати ресурси без значних інвестицій у виробничу інфраструктуру, тоді як державні підприємства отримують можливість ефективно використовувати наявні потужності та генерувати додаткові доходи. У центрі уваги – договір переробки давальницької сировини, який у господарській практиці часто реалізується у формі толінгової співпраці. Визначено його правову природу як різновиду договору підряду згідно з Цивільним кодексом України. Окреслено істотні умови такого договору, включно з предметом, строками, вартістю послуг, порядком передачі сировини та повернення готової продукції. Проаналізовано організаційні переваги для обох сторін: гнучкість управлінських рішень, оптимізацію логістики, податкову ефективність та розподіл ризиків. Водночас вказано на потенційні труднощі: різницю в процедурах прийняття рішень між приватними й державними структурами, потребу в юридичній прозорості, дотримання вимог щодо публічності договорів, контроль якості та фінансову відповідальність. Автори доходять висновку, що договір переробки давальницької сировини є перспективним інструментом економічної взаємодії між державним і приватним секторами, який за належного правового оформлення здатен забезпечити обом сторонам стійкі конкурентні переваги.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІДУЦІАРНОЇ ЮРИДИЧНОЇ КОНСТРУКЦІЇ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД

Катерина Добкіна — 2025-12-05

у статті досліджені актуальні питання структурно-функціональної характеристики фідуціарної юридичної конструкції згідно цивільного законодавства України. Визначені сутність, ознаки та функції юридичних конструкцій. Наведені дефініції «юридична конструкція», «довірчі правовідносини», «довірча власніть», «фідуціарний правочин», «фідуціарні обов’язки». Проаналізовані історичні аспекти розвитку довірчих правовідносин; особливості правового регулювання засвідчення на підставі договору управління майном можливості виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Досліджена фідуціарна юридична конструкція права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язання. Акцентовано увагу на тому, що право довірчої власності на отримане в управління майно виникає на підставі договору управління майном, на відміну від довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язання, підставою виникнення якого є договір про встановлення довірчої власності. Проаналізовано, що закріплене в нормах національного законодавства право довірчої власності є речовим, оскільки передбачає перехід речово-правового титулу на майно від установника довірчої власності (довірчого засновника) та відповідно набуття довірчим власником «цільового» права власності, яке підлягає поверненню після того як мета договору буде досягнута. Визначені законодавчо закріплені фідуціарні обов’язки посадових осіб виконавчого органу та наглядової ради юридичної особи. Зроблено висновок, що юридичні конструкції полегшують сприйняття та вивчення певних правових явищ, узагальнюють широкий спектр випадків юридичної практики. Констатовано, що довірча власність являє собою особливий вид права власності, яка регламентується нормами Цивільного кодексу України, законодавством у сфері управління цінними паперами, управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю та ін. Акцентовано увагу на змінах внесених до Цивільного кодексу України у 2019 році, які закріпили можливість передачі майна на праві довірчої власності не лише в управління, а й у забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором. Узагальнено, що визначення у Цивільному кодексі України фідуціарних обов’язків дбайливості та лояльності є важливим і прогресивним кроком у процесі реформування відповідних правовідносин. Водночас внесені зміни поки що не забезпечують повної та достатньої правової регламентації, а радше формують підґрунтя для подальшого вдосконалення законодавства у цій сфері.

РОЛЬ СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ЕМОЦІЙНО-ПОЧУТТЄВОЇ СФЕРИ ПІДЛІТКІВ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

Віталій Мацкевич — 2025-12-05

стаття присвячена вивченню ролі сім’ї у формуванні емоційно-почуттєвої сфери підлітків, з акцентом на правові аспекти впливу на емоційний розвиток дітей та механізми захисту їхніх прав. Сім'я є основним середовищем для емоційного та психологічного розвитку підлітків, і вплив родини на дитину в цей період є надзвичайно значущим. У підлітковому віці формуються не лише соціальні, але й внутрішньо-особистісні зв'язки, що прямо впливає на психоемоційну стабільність та психічне здоров'я. У статті розглядається, як правова система України визначає відповідальність батьків за створення здорового емоційного клімату в родині, а також захист прав підлітків на належне емоційне виховання. Підкреслюється значення правових механізмів, що сприяють захисту дітей від психоемоційного насильства, нехтування їхніми емоційними потребами та іншими порушеннями в сімейних відносинах. Особлива увага в статті приділяється таким правовим інструментам, як законодавство про захист прав дитини, законодавство щодо психологічного насильства, а також механізмам адміністративного та кримінального захисту дітей. Аналізуються правові норми, які регулюють поведінку батьків та інших членів родини щодо емоційного та психологічного виховання підлітків, а також заходи, які можуть бути застосовані до тих, хто порушує права дітей у цьому аспекті. Також розглядається взаємодія між сім'єю та державними органами у забезпеченні прав підлітків, зокрема через участь органів опіки та піклування, освітніх установ та психологічних служб, у вирішенні питань, пов'язаних з емоційним благополуччям дітей. У статті окреслюються перспективи розвитку правового регулювання в сфері захисту емоційно-почуттєвої сфери підлітків, зокрема необхідність вдосконалення законодавства щодо психологічної допомоги дітям та підтримки сімей у складних ситуаціях, а також роль державних структур у забезпеченні стабільного емоційного розвитку дітей підліткового віку.

МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ СІМЕЙНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРИВАТНО-ПРАВОВИХ НАУК

Володимир Мусієнко — 2025-12-05

Розвиток та функціонування сучасного українського громадського суспільства нерозривно пов’язане з удосконаленням українського законодавства та розвитком юридичних наук, зокрема системи наук приватного права. З прийняттям Верховною радою України Цивільного та Сімейного кодексів, в законодавстві з’явились чисельні новели, складні юридичні конструкції, які потребують подальшого вивчення та осмислення, напрацювання наукових підходів щодо застосування нових нормативно-правових актів в судовій та право застосов чи практиці. Про значення законодавчого регулювання сімейних відносин свідчить той факт, що в Сімейному кодексі України закладено правові принципи і основи регулювання сімейних відносин, які відповідають конституційним положенням загальним напрямком державної сімейної політики, метою якої є забезпечення умов для всебічного розвитку сім’ї, покращення її добробуту та підвищення ролі сім’ї, як основи суспільства. Враховуючи стрімкий розвиток доктрини приватного права, слід обумовити, що сімейне право посідає особливе місце в системі приватно правових наук, перебуваючи на стику цивільного права, трудового права та міжнародного приватного права, але при цьому має свою специфіку та особливості, які відображаються в першу чергу в суб’єктного- об’єктному складі та змісті правовідносин. Тому, слід окреслити, що сімейне право самостійна галузь права, яка регулює особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між подружжям та дітьми усиновлювачими та усиновителями. опікунами та підопічними, іншими членами сімʼї

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ОЦІНКИ МАЙНА ЯК КЛЮЧОВИЙ МЕХАНІЗМ ГАРАНТУВАННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Віталіна Озель — 2025-12-05

У статті досліджено роль міжнародних стандартів оцінки у зміцненні економічної безпеки держави в умовах післявоєнного відновлення та інтеграції до глобального економічного простору. Підкреслено, що Міжнародні стандарти оцінки (МСО) забезпечують єдині підходи до визначення вартості активів, формують прозорість та передбачуваність ринкових процесів, що є ключовими передумовами залучення іноземних інвестицій. Застосування МСО створює достовірну основу для оцінювання майна, інфраструктурних об’єктів і збитків, що особливо важливо для країн, які відновлюються після масштабних руйнувань. Розкрито, що застосування міжнародних стандартів створює єдину методологічну основу, зміцнює довіру до результатів оцінки, полегшує залучення міжнародних компенсаційних фондів і сприяє розвитку іноземного інвестування. У роботі проаналізовано відповідність Національного стандарту № 1 міжнародним вимогам, окреслено його обмеження та потребу в поглибленій адаптації, зокрема щодо оцінки втрат від воєнних пошкоджень. Окрему увагу приділено Європейським стандартам оцінки (EVS), які уточнюють вимоги, пов’язані з імплементацією права ЄС, та сприяють гармонізації оцінювальної діяльності в рамках єдиного європейського ринку. Доведено, що адаптація національної системи оцінки до МСО та EVS підвищує довіру інвесторів, зміцнює інституційну спроможність держави й сприяє формуванню стійкої моделі економічної безпеки. Водночас зазначено, що ефективність цих процесів залежить від готовності державних інституцій, професійної спільноти та ринку до реформування правових і процедурних механізмів. Зроблено висновок, що стратегічна інтеграція міжнародних стандартів оцінки є важливим інструментом модернізації економіки, посилення її конкурентоспроможності та забезпечення стабільного розвитку.

МЕХАНІЗМ КОНТРОЛЮ ЗА ДОГОВІРНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ТРАНСПОРТІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО - ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Катерина Добкіна — 2025-12-05

Статтю присвячено науково-правовому дослідженню організації механізму контролю за договірною діяльністю у сфері транспорту в умовах трансформації національної правової системи та утвердження цивілістичної моделі регулювання договірних зобов’язань. Автором обґрунтовується теза про те, що контроль за виконанням транспортних договорів є достатньо складним правовим явищем, яке формується на перетині приватноправових засад свободи договору, добросовісності та обов’язковості зобов’язань і публічно-правових інструментів державного регулювання, зумовлених соціальною значущістю транспортної діяльності. У межах дослідження проаналізовано положення чинного цивільного законодавства України та спеціальних нормативно-правових актів у сфері транспорту крізь призму принципів правової визначеності, пропорційності та балансу приватних і публічних інтересів. Особливу увагу автора приділено практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) щодо допустимих меж втручання держави у майнові та договірні правовідносини, а також її значенню для формування ефективних механізмів контролю за виконанням транспортних зобов’язань. На основі критичного осмислення доктринальних підходів вітчизняних і зарубіжних учених доведено, що зведення контролю виключно до адміністративного нагляду або, навпаки, до договірного саморегулювання сторін не відповідає сучасним викликам функціонування транспортного ринку. З урахуванням європейського досвіду та римсько-правових засад договірного права обґрунтовано доцільність формування багаторівневої моделі контролю за договірною діяльністю у сфері транспорту, здатної забезпечити стабільність транспортних правовідносин, необхідний та ефективний захист прав їх учасників і передбачуваність правового регулювання. Автором сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства, що мають на меті підвищення ефективності контролю за виконанням транспортних договорів та наближення правозастосовної практики України до європейських стандартів

ВПЛИВ ВТРАТИ ЧИННОСТІ ГОСПОДАРСЬКИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ НА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА НЕВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗУСТРІЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ З ПІДСТАВ ЧАСТИНИ 3 СТАТТІ 538 ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Олександр Вітко — 2025-12-05

У статті автором аналізуються норми Цивільного кодексу України, які визначають підстави для звільнення від відповідальності суб’єктів господарювання за невиконання договірних зобов’язань в рамках договорів, де є зустрічне виконання зобов’язань. Проводиться аналіз впливу втрати чинності Господарським кодексом України, а саме ч. 7 ст. 193 цього Кодексу на ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України та надаються висновки за результатами такого аналізу. Надаються пропозиції щодо внесення змін у Цивільний кодекс України.

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ НАДАННЯ ПОСЛУГ З УПРАВЛІННЯ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ

Артур Замрига — 2025-12-05

у статті досліджується зміст, специфіка та сучасні виклики публічного адміністрування послуг у сфері управління побутовими відходами в Україні. Управління відходами є ключовим елементом екологічної політики держави та складовою сталого розвитку територіальних громад. У контексті європейського курсу України особливого значення набуває адаптація національного законодавства до вимог Директиви 2008/98/ЄС про відходи, що визначає сучасні підходи до поводження з побутовими відходами, включно з ієрархією операцій, мінімізацією утворення відходів, підвищенням рівня переробки та повторного використання. Публічне адміністрування у сфері надання послуги з управління побутовими відходами охоплює діяльність органів місцевого самоврядування, центральних органів виконавчої влади, комунальних підприємств та приватних операторів ринку, які функціонують у межах делегованих повноважень і договорів. Ключовими елементами цього процесу є планування системи поводження з відходами, визначення виконавця комунальної послуги, встановлення тарифів, контроль якості надання послуг, а також забезпечення прозорих та конкурентних процедур закупівлі. Особливу увагу приділено інституційній спроможності громад, які відповідно до реформи децентралізації отримали нові повноваження у сфері поводження з побутовими відходами. Автором підкреслюється, що проблеми у секторі пов’язані з недостатнім рівнем розвитку інфраструктури, низьким відсотком переробки відходів, домінуванням полігонного захоронення, відсутністю ефективної системи роздільного збирання, а також з недосконалістю механізмів державного контролю та взаємодії між суб’єктами управління. Водночас зростає потреба у впровадженні сучасних цифрових сервісів, екологічного моніторингу та механізмів громадської участі, які підвищують прозорість і підзвітність у цій сфері. Зроблено висновок, що підвищення ефективності публічного адміністрування послуги з управління побутовими відходами можливе лише за умови комплексного реформування: удосконалення правового регулювання, розвитку інфраструктури переробки, підвищення спроможності органів влади та стимулювання екологічної поведінки населення. Це дозволить наблизити українську систему управління відходами до європейських стандартів та забезпечити екологічно безпечне середовище для громадян.

ЗАСОБИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇН

Артем Комонюк — 2025-12-05

стаття розкриває засоби адміністративно-правового регулювання сфери залізничного транспорту в Україні. Стаття присвячена засобам адміністративно-правового регулювання сфери залізничного транспорту в Україні. У роботі розглядаються основні нормативно-правові акти, що визначають порядок діяльності залізничного транспорту, а також механізми контролю та нагляду за його функціонуванням. Залізничний транспорт є важливим елементом національної транспортної інфраструктури України, що забезпечує перевезення вантажів і пасажирів на великих відстанях. Оскільки цей сектор має значний вплив на економіку країни та забезпечення зв'язку між різними регіонами, його діяльність потребує чіткої організації і постійного контролю. Основним засобом адміністративно-правового регулювання є законодавчі акти, які встановлюють порядок ліцензування, надання послуг, стандарти безпеки, тарифи на перевезення та умови для проведення інвестицій у розвиток залізничної інфраструктури. До таких актів належать Закон України «Про залізничний транспорт», а також інші підзаконні нормативні документи, що регулюють безпеку руху, екологічні стандарти, правила перевезень вантажів і пасажирів. Одним з ключових аспектів є діяльність державних органів, які здійснюють контроль та нагляд за виконанням нормативних вимог. Наприклад, Державна служба України з безпеки на транспорті виконує контроль за дотриманням стандартів безпеки та охорони праці на залізничному транспорті. Крім того, важливу роль відіграє діяльність Антимонопольного комітету України, який здійснює контроль за конкурентоспроможністю на ринку залізничних перевезень, зокрема в частині формування тарифів на перевезення вантажів і пасажирів. У статті також аналізуються засоби адміністративно-правового регулювання, пов’язані з інтеграцією залізничного транспорту України до європейської транспортної системи. Враховуючи євроінтеграційні процеси, Україні необхідно адаптувати національне законодавство до європейських стандартів безпеки, екології та управління перевезеннями. Це передбачає реформування галузі, розвиток сучасних технологій для забезпечення ефективності перевезень та покращення умов для пасажирів. Особлива увага приділена ефективності адміністративно-правового механізму контролю за дотриманням стандартів, а також питанням безпеки перевезень та оптимізації системи управління залізничним транспортом. В статті обґрунтовано, що успішна реформа та розвиток залізничного транспорту потребує як удосконалення правового регулювання, так і зростання інституційної спроможності органів контролю

ВПЛИВ ЦИФРОВІЗАЦІЇ НА ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ІНФРАСТРУКТУРИ: ТЕНДЕНЦІЇ СТВОРЕННЯ «РОЗУМНОГО МІСТА»

Євген Смуригін — 2025-12-05

У статті здійснено аналіз впливу цифровізації на створення «розумного міста» крізь призму державно-приватного партнерства у сфері інфраструктури. Зазначено, що процеси цифровізації мають значний вплив на розвиток сучасних міст. Інновації в цифровому середовищі розглядаються як інструментарій розв’язання проблем у сучасних містах. На основі цифрових рішень створюються нові моделі міських територій, реалізується стратегія формування й розвитку «розумних міст». Інновації «розумних міст» є інструментарієм публічного адміністрування та слугують основою для місцевого самоврядування. Наголошено, що впровадження цифрових технологій у міське середовище може створити умови існування міст, що ґрунтуються на нових принципах соціального залучення громадян до процесів ухвалення управлінських рішень, співробітництва й державно- приватного партнерства, соціальних інновацій тощо. У цьому контексті міста є інноваційним середовищем, яке, з одного боку, створює попит на нові цифрові інновації, а з іншого – пропонує новітні цифрові рішення у відкритому, орієнтованому на користувача середовищі. У концепції «розумного міста» визначено кілька ключових чинників, що визначають напрями зміни міського середовища: інституційний – формулює норми користування цифровими системами; економічний – пов’язаний із підвищенням конкурентоспроможності міста й добробуту громадян України; організаційний та управлінський – охоплює питання управління проєктами у сфері створення «розумного міста»; технологічний – пов’язаний із застосуванням різних технологічних рішень, їх доступністю й можливістю інтеграції в наявну цифрову модель міста; екологічний – застосування сучасних технологій для розв’язання екологічних проблем, раціонального використання природних ресурсів й охорони навколишнього природного середовища; соціальний – спрямований на задоволення потреб мешканців міста і їхніх об’єднань. Акцентовано, що «розумне місто» є сукупністю соціотехнічних процесів. По-перше, це поступальний розвиток науки і техніки, застосування інноваційних рішень та їх упровадження в різні сфери життя суспільства. Друга важлива особливість полягає в підвищенні уваги до покращення якості життя людей та створення комфортного середовища для їх проживання. Третій аспект пов’язаний зі суттєвими змінами в системі публічного управління територіями і впровадженням новаторських підходів до розподілу ресурсів тощо. Сукупність цих процесів має призвести до формування нових суспільних цінностей, що сприяють розвитку міської інфраструктури й підвищенню якості життя громадян України. Практика розвитку розумних міст показала, що для успішних міських технологічних інновацій вкрай важлива довгострокова динаміка інституціоналізованої співпраці приватного й державного секторів економіки у сфері інфраструктури. Зроблено висновок, що створення цифрової інфраструктури, що уможливлює взаємодію місцевого населення з органами публічної влади, позитивно позначається на системі управління міським середовищем, сприяє розв’язанню проблем місцевого значення через залучення громадян України до процесів ухвалення управлінських рішень

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Дмитро Беззубов — 2025-12-05

У статті досліджуються адміністративно-правові інструменти державного контролю та нагляду як складові механізму забезпечення економічної безпеки підприємств транспортної інфраструктури. Проаналізовано функціональну спрямованість контрольної та наглядової діяльності публічної адміністрації, зокрема у контексті зростання економічних ризиків, пов’язаних з воєнним станом і глобальними викликами. Обґрунтовано необхідність законодавчого оновлення процедур адміністративного впливу із врахуванням принципів пропорційності, відкритості та ризикоорієнтованості. У статті також досліджується комплекс правових та організаційних засобів, які державні органи публічної адміністрації застосовують задля запобігання, виявлення й нейтралізації економічних ризиків у діяльності підприємницьких суб’єктів. Актуальність теми зумовлена зростанням внутрішніх та зовнішніх загроз, від кібератак до дисбалансів глобальних ланцюгів постачання, особливо в умовах трансформаційних суспільно-економічних викликів. Автор використовує міждисциплінарний методологічний підхід, поєднуючи системний аналіз, формально-юридичне тлумачення та ризикоорієнтовані моделі управління. Робота спирається на ключові положення «управлінсько-сервісної» школи, концепцію багаторівневого контролю, принципи процедурної визначеності й пропорційності та ідеї інтегрованого управління ризиками. У ході дослідження класифіковано адміністративно-правові форми забезпечення економічної безпеки: нормативно-правову, реєстраційно-дозвільну, контрольно-наглядову, сервісно-консультативну і санкційно-репресивну. Проаналізовано їхні методи — дозвільний, процедурний, моніторинговий, інформаційно-консультативний і примусовий. Виокремлено прогалини в чинному регулюванні: фрагментарність норм, надмірну дискрецію контролюючих органів, відсутність єдиного адміністративно-процедурного кодексу та інтегрованої цифрової платформи моніторингу ризиків. На основі критичного аналізу запропоновано низку інноваційних рішень: інституціоналізацію превентивного нагляду як сервісної функції держави; створення єдиної цифрової межвідомчої платформи моніторингу економічних загроз; запровадження державно-приватного партнерства в проектах із кіберзахисту та спільного фінансування заходів безпеки; розширення механізмів адміністративного оскарження й електронної сертифікації служб безпеки підприємств. В статті визначено, що адміністративно-правовий механізм контролю та нагляду за економічною безпекою має трансформуватися з репресивного «карального» інструменту в адаптивну систему превенції й підтримки бізнесу. Запропоновані зміни спрямовані на досягнення балансу між інтересами держави та підприємництва, що є запорукою стійкості національної економіки в умовах високої турбулентності та невизначеності

ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД (КОНТРОЛЬ) ЗА ФОРМУВАННЯМ, ЗБЕРІГАННЯМ, ОСВІЖЕННЯМ, ВІДПУСКОМ МАТЕРІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ДЕРЖАВНИХ РЕЗЕРВІВ

Віталій Мазуренко — 2025-12-05

в статті автор зазначає, що державний нагляд (контроль) за формуванням, збереженням, освіженням і відпуском матеріальних цінностей державних резервів є важливим елементом у системі забезпечення національної безпеки та ефективного використання ресурсів держави. В умовах глобальних загроз і змін на світовій арені роль державних резервів, зокрема запасів стратегічних ресурсів, значно зросла. Це зумовлює необхідність встановлення жорсткої регламентації та організації належного контролю за процесами формування та зберігання таких ресурсів, забезпечення їх оперативного відпуску в разі потреби. Державний нагляд здійснюється через низку органів виконавчої влади, таких як Міністерство економіки України, Державна служба з надзвичайних ситуацій та інші структури, що забезпечують контроль за станом матеріальних цінностей. Одним з ключових елементів такого нагляду є розробка та впровадження нормативно-правових актів, що визначають порядок формування, зберігання, контролю, а також умови для їх оперативного використання. Контрольні органи повинні проводити регулярні перевірки стану матеріальних резервів, перевірку їхньої кількості, якості та наявності необхідної документації. Формування державних резервів має включати визначення обсягів запасів, що необхідні для підтримки життєдіяльності країни в умовах надзвичайних ситуацій. Це включає не лише продовольчі, але й технічні, медичні, паливно-енергетичні ресурси. Важливим аспектом є своєчасне оновлення матеріальних цінностей резервів, оскільки термін придатності деяких товарів може закінчитися раніше, ніж вони будуть використані. Система освітлення матеріальних резервів є необхідною для підтримання якості ресурсів, що зберігаються, і їх оперативного використання в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Контроль за відпуском матеріальних цінностей є надзвичайно важливим етапом у роботі з державними резервами. Це дозволяє уникнути нецільового використання ресурсів і забезпечує їх своєчасне постачання для потреб країни. Процес відпуску матеріальних цінностей має бути чітко регламентований, що передбачає необхідність наявності відповідних дозвільних документів, процедур та заходів для запобігання зловживанням. Нормативно-правова база для здійснення такого контролю включає закони, постанови уряду та інші нормативні акти, що визначають процедури контролю за матеріальними резервами. У свою чергу, це дає можливість створити систему, яка забезпечує максимально ефективне використання державних ресурсів у випадку виникнення загроз для національної безпеки чи природних катастроф. Відзначено, що забезпечення ефективного державного контролю за матеріальними резервами є важливим фактором національної безпеки країни, що потребує системного підходу до його організації та постійного вдосконалення нормативно-правової бази. Важливими напрямами для подальшого розвитку в цій сфері є автоматизація процесів обліку матеріальних цінностей, вдосконалення взаємодії між контролюючими органами та регулярне оновлення нормативних документів.

ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Катерина Добкіна — 2025-12-05

в даній статті розкрито поняття та особливості адміністративно- правового регулювання державного контролю за здійсненням міжнародних автомобільних перевезень. Визначено, що державний контроль за здійсненням міжнародних автомобільних перевезень є важливою складовою адміністративно-правового регулювання в галузі транспорту. Це забезпечує дотримання законодавства, безпеку перевезень, а також сприяє розвитку економіки, захисту навколишнього середовища та прав споживачів. Поняття «державний контроль» охоплює діяльність органів державної влади, спрямовану на забезпечення відповідності діяльності учасників перевезень вимогам нормативно-правових актів, що регулюють автомобільний транспорт, а також міжнародні угоди в цій сфері. Особливості адміністративно-правового регулювання державного контролю за міжнародними автомобільними перевезеннями проявляються у багатьох аспектах, зокрема: в організації контролю, взаємодії на міжнародному рівні, а також застосуванні спеціалізованих процедур і норм. Державний контроль здійснюється через перевірки, моніторинг транспортних засобів, контроль за відповідністю документів, а також забезпечення безпеки та екологічних вимог. Особливу увагу приділено процедурі оформлення та перевірки міжнародних вантажних і пасажирських перевезень, яка вимагає узгодженості на національному та міжнародному рівнях. Управління і контроль за міжнародними автомобільними перевезеннями мають велике значення для забезпечення ефективної та безпечної роботи транспортної інфраструктури. В Україні ці функції виконує низка органів, таких як Міністерство інфраструктури України, Державна служба з безпеки на транспорті, а також митні органи, що забезпечують належне виконання міжнародних угод і стандартів. Особливість такого контролю полягає в тому, що він поєднує національні норми з міжнародними вимогами, що інколи може спричиняти складнощі у правовому регулюванні. Поруч з правовими нормами, важливим аспектом є механізм контролю, що включає застосування штрафних санкцій, заборону перевезень або навіть вилучення транспортних засобів у разі порушення правил. Окрім цього, важливим є розширення взаємодії з міжнародними організаціями, такими як Міжнародна організація автомобільного транспорту (IRU) та інші, що дає змогу врегулювати багато питань міжнародного масштабу, наприклад, єдині стандарти технічного огляду транспортних засобів чи необхідність отримання дозволів на перевезення через різні країни. Автором відзначено, що адміністративно-правове регулювання державного контролю за міжнародними автомобільними перевезеннями є багатогранним і важливим для розвитку національної та міжнародної транспортної інфраструктури. Важливим є постійне вдосконалення законодавчих і нормативних актів для оптимізації процедур контролю та забезпечення безпеки перевезень

ПРИНЦИП ТРАНСПАРЕНТНОСТІ ЯК КАТЕГОРІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: ДОКТРИНАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ

Галина Муляр — 2025-12-05

У статті здійснено комплексне дослідження принципу транспарентності як фундаментальної категорії сучасного адміністративного права. На основі аналізу міжнародних та європейських стандартів відкритого врядування, практики інституцій Європейського Союзу, Ради Європи та Європейського суду з прав людини, а також напрацювань української правової доктрини, обґрунтовано авторське бачення змісту й структури принципу транспарентності. Показано його місце в системі принципів адміністративного права, взаємозв’язок із правом на доступ до публічної інформації, принципами відкритості, підзвітності й доброго врядування. Сформульовано пропозиції щодо гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами, а також окреслено практичні механізми імплементації транспарентності в діяльності публічної адміністрації України. Зроблений висновок, що відсутність чіткої доктринальної моделі, фрагментарність законодавчого регулювання та поширеність формалізму у виконанні вимог щодо відкритості зумовлюють потребу в подальшій системній роботі як на науковому, так і на нормативно- практичному рівнях. Авторами пропонується розглядати транспарентність як інтегративний принцип адміністративного права, що поєднує інформаційний, процедурний та інституційний виміри, забезпечуючи повноцінну реалізацію права на інформацію, права на належне адміністрування та принципів доброго врядування. Його імплементація вимагає не тільки вдосконалення законодавства, а й зміни управлінської культури, розвитку механізмів громадської участі, підвищення спроможності органів контролю та формування нових етичних стандартів публічної служби

ЕЛЕКТРОННЕ ПРАВОСУДДЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ТРАНСПАРЕНТНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ

Світлана Хом’яченко — 2025-12-05

У статті досліджується електронне правосуддя як інструмент реалізації принципу транспарентності в діяльності адміністративних судів України в умовах цифрової трансформації публічної влади. На основі аналізу конституційних засад гласності судового процесу, положень Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», актів щодо функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи й підсистеми «Електронний суд», а також європейських стандартів e-justice з’ясовано зміст і функції принципу транспарентності в адміністративному судочинстві. Показано потенціал електронних сервісів (електронний документообіг, автоматизований розподіл справ, електронний кабінет учасника, дистанційна участь у засіданнях, відкритий доступ до судових рішень) для забезпечення відкритості, підзвітності, передбачуваності та простежуваності судової діяльності. Водночас наголошено на обмеженнях і ризиках: цифровій нерівності учасників процесу, непрозорості алгоритмів автоматизованих рішень, загрозах кібербезпеці та складнощах балансу між відкритістю й захистом персональних даних. Зроблено висновок, що без концептуального закріплення транспарентності як галузевого принципу адміністративного судочинства, кодифікації правового режиму електронного правосуддя та інституціоналізації моніторингу прозорості електронні сервіси залишаються фрагментарним елементом модернізації правосуддя. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення моделі електронного правосуддя з урахуванням європейських стандартів відкритості та етичних орієнтирів застосування цифрових технологій у судових системах.

РОЛЬ АДВОКАТА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ПРОЦЕСУАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Олександр Пузирний — 2025-12-05

Дана наукова стаття присвячена вивченню ролі адвоката в адміністративному провадженні, аналізу його процесуальних можливостей, ключових викликів та перспектив розвитку адвокатської діяльності в цій сфері. Особлива увага приділяється механізмам участі адвоката в адміністративному процесі, включаючи представництво інтересів клієнта, підготовку процесуальних документів, оскарження рішень адміністративних органів та контроль за їх виконанням. Досліджуються практичні аспекти реалізації правового захисту, проблеми правозастосування та основні труднощів, з якими стикаються адвокати. В статті аналізуються сучасні виклики адвокатської діяльності в адміністративному провадженні, зокрема, правова невизначеність, бюрократичні перешкоди, відсутність рівності сторін та корупційні ризики. Важливе місце відведено оцінці впливу цифровізації, реформ законодавства та підвищення професійної компетентності адвокатів на ефективність правового захисту особи. Доведено, що адвокат відіграє важливу роль в адміністративному провадженні, забезпечуючи ефективний правовий захист громадян та юридичних осіб у їхніх взаєминах з державними органами. Вдосконалення ж участі адвоката в адміністративному провадженні потребує комплексних змін як на рівні законодавства, так і в аспекті технологічного та інституційного розвитку. Результати дослідження можуть бути корисними для науковців, практикуючих адвокатів, суддів та законотворців, які працюють у сфері адміністративного права та судочинства. Висвітлюються стратегічні підходи до вдосконалення законодавства, підвищення гарантій незалежності адвокатської діяльності, розширення процесуальних можливостей адвокатів та впровадження сучасних технологій у практику адміністративного провадження.

РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ ЯК ІНДИКАТОР ПЛАНУ ДЛЯ UKRAINE FACILITY

Владислав Теремецький — 2025-12-05

У статті досліджено особливості правового регулювання відновлювальної енергетики в Україні в контексті виконання Плану для Ukraine Facility. Метою статті є комплексна характеристика та оцінка правового регулювання розвитку відновлювальної енергетики в Україні та аналіз ступеня виконання зобов’язань, визначених Планом для Ukraine Facility, з урахуванням відповідності європейському енергетичному acquis ЄС та впливу запроваджених реформ на формування ринкової моделі підтримки відновлюваних джерел енергії. Акцент зроблено на впровадженні ринкової концепції державної підтримки виробників електроенергії з відновлюваних джерел та на формуванні нормативно-правових засад для проведення аукціонів за механізмом ринкової премії. Проаналізовано ухвалені Урядом України документи, зокрема зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 23.05.2018 р. № 420 і від 27.12.2019 р. № 1175, а також Розпорядження від 25.06.2025 р. № 612-р, яким затверджено Дорожню карту відокремлення надбавки на відновлювану енергію від тарифу на передачу. Визначено, що реалізація заходів, передбачених Планом для Ukraine Facility, спрямована на забезпечення прозорості, передбачуваності та конкурентності у сфері відновлюваної енергетики, а також на гармонізацію українського енергетичного законодавства з нормами acquis ЄС, зокрема Директиви 2018/2001/ЄС (RED II). Наведено оцінку загального стану виконання євроінтеграційних зобов’язань у сфері енергетики та напрями подальшої роботи, викладені у Звіті Європейської Комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення 2025 року. Зроблено висновок, що впровадження ринкових механізмів підтримки виробників відновлювальних джерел енергії є ключовим етапом переходу України від адміністративної до ринкової моделі розвитку енергетики та важливою складовою процесу євроінтеграції.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПОРАНЕНИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Оксана Кузьменко — 2025-12-05

У статті досліджено механізми публічного адміністрування фізичної культури як інструменту реабілітації поранених військовослужбовців у системі державної політики України. Обґрунтовано, що фізкультурна реабілітація набуває особливого значення в умовах збройної агресії та є складовою відновлення кадрового потенціалу сектору безпеки й оборони. Проаналізовано адміністративно-правовий зміст реабілітації, визначено її місце у структурі публічного управління та окреслено ключові елементи використання фізичної культури у відновлювальному процесі. У роботі охарактеризовано нормативні засади, інституційне забезпечення, міжорганізаційний механізм взаємодії та функціональні особливості фізичної реабілітації військовослужбовців. Розкрито проблеми чинної системи публічного адміністрування реабілітації, серед яких відсутність єдиного державного стандарту, нормативні неузгодженості, обмежена координація між органами державної влади, недостатність інфраструктури та кадрового забезпечення. Встановлено, що міжорганізаційний механізм публічного управління відіграє визначальну роль у забезпеченні доступності та безперервності реабілітаційних заходів, а також дозволяє ефективно використовувати ресурси медичних і реабілітаційних закладів різних систем підпорядкування. Узагальнено наукові підходи до змісту фізичної реабілітації військовослужбовців, що включає лікувальні, адаптивні та відновлювальні методики, спрямовані на відновлення функціонального стану, психофізіологічної стійкості та професійної придатності військових. У статті запропоновано напрями удосконалення механізмів публічного адміністрування у сфері фізкультурної реабілітації, зокрема формування інтегрованої моделі реабілітації, гармонізацію нормативно-правової бази, модернізацію інфраструктури, упровадження цифрових реєстрів та персоналізованих реабілітаційних програм. Підкреслено, що розвиток цих механізмів сприятиме підвищенню функціональної готовності військовослужбовців, забезпеченню їх повернення до служби та зміцненню оборонної спроможності держави.

ПРИНЦИПИ НАДАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ

Сергій Мушенок — 2025-12-05

в статті визначено, що гуманітарна допомога є важливим інструментом підтримки осіб та громад, що постраждали від природних катастроф, конфліктів або інших надзвичайних ситуацій. Вона забезпечує не тільки фізичні потреби, а й надає емоційну підтримку постраждалим. Гуманітарна допомога здійснюється з метою збереження людського життя, зменшення страждань, відновлення нормальних умов існування, а також сприяння відновленню соціальної та економічної стабільності в постраждалих районах. Поняття гуманітарної допомоги охоплює широкий спектр діяльності, яка включає надання необхідних ресурсів та послуг для задоволення базових потреб людей, що постраждали внаслідок катастроф чи конфліктів. Гуманітарна допомога має на меті не тільки ліквідацію наслідків катастроф, але й надання підтримки у відновленні нормальних умов життя. Принципи надання гуманітарної допомоги базуються на міжнародних нормах і етиці, серед яких важливими є: нейтральність - гуманітарна допомога надається без дискримінації за ознаками раси, релігії, політичних переконань чи інших характеристик; незалежність - гуманітарна діяльність повинна бути незалежною від політичних, економічних чи військових інтересів; безпристрасність - допомога надається тільки на основі потреб і спрямована на людей, що потребують підтримки без упереджень; універсальність - гуманітарна допомога повинна охоплювати всі, хто її потребує, і надаватися без виключень. Автором визначено, що у контексті глобалізації та численних криз гуманітарна допомога відіграє вирішальну роль у підтримці стійкості громад у постраждалих районах та сприяє відновленню нормального функціонування суспільства після катастроф. Важливість гуманітарної допомоги стає особливо очевидною в умовах міжнародних конфліктів та природних катастроф, де швидка та ефективна допомога може зберегти тисячі життів.

КРИМIНAЛЬНO-ПРAВOВA ХAРAКТEРИCТИКA ЗҐВAЛТУВAННЯ

Ceргiй Киренко — 2025-12-05

Під час дослідження здiйcнeнo кoмплeкcний кримiнaльнo-прaвoвий aнaлiз зґвaлтувaння як oднoгo з нaйбiльш cуcпiльнo нeбeзпeчних кримiнaльних прaвoпoрушeнь прoти cтaтeвoї cвoбoди тa нeдoтoркaнocтi ocoби. Дocлiджeнo icтoричну eвoлюцiю прaвoвoгo рeгулювaння зґвaлтувaння, cучacну рeдaкцiю cт. 152 КК Укрaїни, кoнцeпцiю дoбрoвiльнoї згoди, критeрiї її вcтaнoвлeння тa прoблeми квaлiфiкaцiї. Ocoбливa увaгa придiляєтьcя cудoвiй прaктицi Вeрхoвнoгo Cуду щoдo пcихoлoгiчнoгo cтaну пoтeрпiлих, явищa «зaвмирaння», a тaкoж aнaлiзу cтaндaртiв ЄCПЛ (cпрaви M.C. v. Bulgaria, V.C. v. Slovakia). Рoзкритo прoблeми нoрмaтивнoї нeвизнaчeнocтi, пoдвiйнoгo «пoрoгу» вiку ceкcуaльнoї згoди, нeчiткocтi випaдкiв примуcу пoтeрпiлoгo дo прoникнeння. Oкрeмo прoaнaлiзoвaнo cпeцифiку кримiнaльнoї вiдпoвiдaльнocтi зa зґвaлтувaння мaлoлiтнiх тa кoлiзiї, якi виникaють у cпрaвaх зa учacтю нeпoвнoлiтнiх cуб’єктiв. Cфoрмульoвaнo прoпoзицiї щoдo вдocкoнaлeння зaкoнoдaвcтвa тa прaктики прaвoзacтocувaння з урaхувaнням мiжнaрoдних cтaндaртiв.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК СТИМУЛЮЮЧИЙ ФАКТОР ПОЗИТИВНОЇ ПОСТКРИМІНАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ

Cергій Киренко — 2025-12-05

У статті розглядаються різні аспекти застосування звільнення від кримінальної відповідальності як стимулюючого фактора позитивної посткримінальної поведінки особи. Автор досліджує проблеми законодавчого та правозастосовного характеру, що виникають у цій сфері, а також пропонує шляхи їх вирішення.

ПРИВАТНА СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ЯК СКЛАДОВА РЕФОРМИ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В УКРАЇНІ

Наталія Ергард — 2025-12-05

У статті розглядається системна криза державної судово-медичної експертизи в Україні, яка загострилася в умовах повномасштабної війни. Чинна модель, що характеризується монополією, застарілою нормативною базою, бюрократизмом, відсутністю ефективного механізму відповідальності експертів та затримками у проведенні досліджень, не відповідає викликам сьогодення та європейським стандартам правосуддя. Це призводить до упередженості, зниження якості висновків та підриває довіру до інституту експертизи. Автор обґрунтовує, що вирішенням цієї кризи має стати інституціоналізація приватної судово-медичної експертизи. Її впровадження розглядається як ключовий елемент реформи, здатний створити здорову конкуренцію, підвищити якість, оперативність та об’єктивність експертних досліджень. У статті доводиться, що приватна експертиза є не альтернативою, а необхідним партнером державній системі для формування сучасної, справедливої та відповідальної експертної галузі в Україні.

ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ УЯВНО-МИСЛЕННЄВОГО МОДЕЛЮВАННЯ У РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ‒ ПРАВОВІ ПІДСТАВИ МОДЕЛЮВАННЯ

Володимир Копанчук — 2025-12-05

У статті авторами здійснено комплексний аналіз правових засад та перспектив розвитку криміналістики й кримінального процесуального права в контексті реалізації сучасної правової реформи в Україні. Дослідження ґрунтується на науково- практичному підході до осмислення криміналістично-процесуального моделювання як самостійного правового методу, що застосовується під час розслідування кримінальних правопорушень. Обґрунтовано доцільність і необхідність налагодження ефективної взаємодії між працівниками органів досудового розслідування та експертами- криміналістами з метою забезпечення повного, об’єктивного та неупередженого виконання завдань кримінального процесу, дотримання його загальних засад і підвищення рівня інноваційності правозастосовної діяльності в Україні загалом. Автори акцентують увагу на тому, що криміналістичні методи дослідження повинні застосовуватися системно та вибірково, залежно від конкретних умов і цілей провадження. Зазначається, що дослідник — слідчий, детектив чи експерт — самостійно обирає правомірні та науково обґрунтовані методи пізнання, необхідні для досягнення поставленої мети. Підкреслено, що у науковій практиці відсутній універсальний метод дослідження, придатний для вирішення всіх завдань; натомість ефективність наукового пізнання забезпечується шляхом поєднання загальнонаукових і спеціальних методів, комплексне застосування яких дає змогу отримати всебічні та об’єктивні результати. У статті представлено авторське бачення структури криміналістичного методу моделювання, спрямованого на систематизацію, збирання та дослідження доказової інформації у межах кримінального провадження. Висвітлено значення запропонованої структури у загальній системі криміналістики та кримінального процесу, визначено її роль у підвищенні ефективності доказування й оптимізації процесуальних процедур. За результатами дослідження сформульовано висновки та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізмів узгодженого застосування норм чинного законодавства у діяльності слідчих (детективів) та експертів-криміналістів, які реалізують свої функціональні повноваження у сфері збирання, дослідження та оцінки доказів у кримінальному провадженні. Окрему увагу зосереджено на необхідності подальшої наукової інтеграції та співпраці між представниками науки кримінального, кримінального процесуального права та криміналістики з метою формування єдиного теоретико- методологічного підґрунтя для підвищення ефективності правоохоронної діяльності та розвитку правової системи України.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЧЕРКОВИХ ОБ’ЄКТІВ, ВИКОНАНИХ ЗНАКАМИ КИТАЙСЬКОЇ ІЄРОГЛІФІЧНОЇ ПИСЕМНОСТІ

Володимир Михайлов — 2025-12-05

У статті розглядаються особливості проведення почеркознавчої експертизи рукописних текстів, записів та підписів виконаних китайськими ієрогліфами. Автори аналізують специфіку графічної структури китайської писемності, її стилістичне різноманіття та вплив культурних традицій на формування індивідуального почерку. Окрема увага приділяється методичним труднощам, що виникають під час ідентифікації виконавця даних почеркових об’єктів. У роботі пропонуються підходи до адаптації класичних методів почеркознавства для аналізу ієрогліфічного письма, з урахуванням лінгвістичних та графологічних особливостей. Стаття буде корисною для практичної діяльності судових експертів-почеркознавців, спеціалістів перекладачів, а також фахівців у сфері криміналістики, які працюють з документами, що виконані за допомогою китайської ієрогліфічної писемності.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

Дмитро Шиян — 2025-12-05

статті на підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень та законодавства, досліджено проблемні питання особи злочинця. Вчення про особу злочинця є одним з основних структурних елементів предмета кримінологічної науки. Без вивчення особи злочинця не можливо у повному обсязі дослідити усі інші кримінологічні проблемні питання, у тому числі детермінанти злочинності, її попередження, включаючи заходи попередження злочинності, кримінологічне прогнозування та планування заходів протидії злочинності. У зв’язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 р. № 2617-VIII, були внесені зміни, зокрема до Кримінального кодексу України, відповідно до пункту 2 розділу I цього закону, в тому числі у переважній кількості випадків термін «злочин» замінено на «кримінальне правопорушення». У зв’язку із цим злочин став лише одним з видів кримінального правопорушення, поряд з кримінальним проступком. А тому злочинність утворюють не лише злочини, а взагалі кримінальні правопорушення. У Кримінальному кодексі України передбачене поняття «суб’єкт кримінального правопорушення», «особа, яка підлягає кримінальній відповідальності», «особа, яка вчинила кримінальне правопорушення» або «винний». Кримінологи дещо неохоче змінюють термінологію у науці. І якщо використання у понятті «особа злочинця» терміну «особа», а не «особистість» є більш менш обґрунтованою та менш дискусійною. То вживання саме терміну «злочинець» є більш спірним і проблемним питанням. Пропонуємо у цьому випадку використовувати термін «кримінальний правопорушник», тобто – «особа кримінального правопорушника». Розглянувши особу злочинця, зроблено висновки про подальшу актуалізацію цієї проблематики. Пропонується використання терміну «особа кримінального правопорушника» як системи соціально значимих ознак, властивостей, рис, характеристик, відносин і зв’язків, що характеризують людину, винну в порушенні закону України про кримінальну відповідальність, у поєднанні з іншими (неособистими) обставинами й умовами, які впливають на її кримінально протиправну, зокрема злочинну поведінку. Аналіз визначеної проблеми є перспективним для подальших наукових досліджень і запозичення позитивного досвіду щодо розглядуваного питання.

ОБШУК ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ

Юрій Мирошниченко — 2025-12-05

У статті досліджено проблематику правового регулювання особистого обшуку затриманої особи в кримінальному провадженні України. Зазначено, що чинне законодавство лише частково унормовує порядок проведення цієї слідчої дії, що призводить до суперечностей між законом і практикою, створює ризики порушення прав людини та ускладнює доведення законності отриманих доказів. Окрема увага приділяється ролі судового тлумачення, яке частково компенсує законодавчі прогалини та адаптує право до реалій, зокрема з урахуванням раптового і динамічного характеру затримання. Проаналізовано дві основні ситуації проведення особистого обшуку: під час затримання особи за ст. 208 КПК України та під час обшуку житла чи іншого володіння особи відповідно до ч. 5 ст. 236 КПК України. Розкрито специфіку обшуку затриманої особи, що полягає в можливості його проведення без попереднього дозволу слідчого судді, без фіксації за допомогою технічних засобів та складання окремого протоколу обшуку. Розглянуто практику Верховного Суду, який визнає особистий обшук складовою частиною затримання та допускає встановлення обставин його проведення не лише протоколом затримання, а й іншими доказами. Акцентовано на неприпустимості підміни особистого обшуку оглядом місця події, що може призвести до визнання доказів недопустимими. Також проаналізовано відмінності між особистим обшуком та поверхневою перевіркою відповідно до Закону України «Про Національну поліцію». Зроблено висновок про необхідність чіткого та системного законодавчого врегулювання порядку проведення особистого обшуку з урахуванням його специфіки, що сприятиме підвищенню правової визначеності, забезпеченню належного процесуального контролю, захисту прав людини та унеможливленню зловживань з боку правоохоронців.

НЕВІДКЛАДНИЙ ОБШУК: ПІДСТАВИ ПРОВЕДЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ТЛУМАЧЕННЯ

Д. Савицький — 2025-12-05

У статті здійснено системний теоретико-правовий аналіз кримінального процесуального законодавства, наукових підходів та судової практики щодо визначення та тлумачення підстав проведення невідкладного обшуку житла чи іншого володіння особи. Звернута увага на важливість та комплексність охорони прав людини, які можуть порушуватися під час незаконного проведення обшуку житла чи іншого володіння особи. Обґрунтовано, що у кримінальному процесуальному законодавстві поняття «майно» повинно мати автономне тлумачення, його не слід прирівнювати до цивільно-правового тлумачення цього терміну. Визначено, що під терміном «майно» у кримінальному процесі слід розуміти речі, документи, гроші, інші цінності та матеріальні об`єкти, серед яких, предмети, знаряддя, засоби вчинення кримінального правопорушення, які мають або можуть мати ознаки речових доказів. Запропоновано відповідним тлумаченням доповнити положення ч. 1 ст. 3 КПК України. Визначено, що проведення обшуку житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, суду на підставі необхідності врятування майна, яке може бути речовим доказом, буде правомірним за умови, що зволікання з проведенням обшуку спричинить знищення, пошкодження чи втрату цього майна. Гарантією правомірності проведення невідкладного обшуку є судовий контроль, який у такому випадку здійснюється ех post factum. Факт невідкладності проникнення має підтверджуватися наявними у кримінальному провадженні фактичними даними, які містять відомості про загрозу знищення чи втрати майна та давали підстави сприймати таку загрозу як реальну. Зауважується на тому, що відповідна правова позиція, викладена у рішенні Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 жовтня 2024 року має покласти край дискусіям та забезпечити єдиний правозастосовний підхід при розгляді питань щодо правомірності проведення невідкладного обшуку житла чи іншого володіння особи на підставі потреби «врятування майна».

ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ЗАПОБІГАННЯ ТОРГІВЛІ ОРГАНАМИ ЛЮДИНИ ЗДІЙСНЮВАНОЇ МІЖНАРОДНИМИ ЗЛОЧИННИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Анатолій Мусієнко — 2025-12-05

У статті на основі аналізу документів, публікацій наукових періодичних видань, монографічних досліджень, авторських досліджень, презентовано актуальні аспекти запобігання торгівлі органами людини здійснюваними міжнародними злочинними організаціями. Досліджено сучасний стан, тенденції та деякі детермінанти міжнародної злочинності з торгівлі органами людини, особливості механізму вчинення таких злочинів, роль міжнародних злочинних організацій. Розглянуто шляхи подальшого розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності у сфері трансплантації органів або тканин людини, особливо протидії транснаціональній організованій злочинності та торгівлі органами людини. Зроблено висновки про актуальні причини зростання активності міжнародних злочинних організацій у незаконному вилученні донорських органів.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ДЕРЖАВІ В УМОВАХ ВОЄННИХ ДІЙ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Ольга Барабаш — 2025-12-05

У статті здійснено теоретико-правове та історико-правове дослідження механізму відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок ведення воєнних дій, крізь призму еволюції міжнародно-правових підходів до відповідальності держави-агресора. Авторкою обґрунтовується теза про те, що відшкодування шкоди, завданої війною, не може зводитися до суто фінансово-компенсаційної логіки, оскільки за своєю правовою природою така шкода охоплює порушення суверенітету, інституційної спроможності держави, стабільності правопорядку та здатності реалізовувати публічні функції. На основі історико-правового аналізу простежено трансформацію інституту репарацій – від каральних контрибуцій ХІХ – початку ХХ століття до сучасних моделей реституції, компенсації та сатисфакції, закріплених у доктрині міжнародної відповідальності держав і кодифікованих у Проєкті статей Комісії міжнародного права ООН 2001 року. Доведено, що поєднання різних форм відшкодування є необхідною умовою ефективного реагування на наслідки збройної агресії, а не факультативним елементом міжнародно-правової відповідальності. Окрему увагу авторки приділено аналізу прецедентної практики міжнародних судових інституцій та діяльності Компенсаційної комісії ООН, створеної після агресії Іраку проти Кувейту, як прикладу інституціоналізованого механізму примусового відшкодування шкоди державою-агресором. Обґрунтовується, що зазначена модель засвідчила ефективність спеціалізованих компенсаційних органів із чітко визначеним мандатом, єдиними стандартами доказування та гарантованими джерелами фінансування. У контексті збройної агресії російської федерації проти України доводиться, що відсутність універсального дієвого механізму примусового відшкодування шкоди зумовлює значну проблематику для сучасного міжнародного правопорядку. Наприкінці, авторкою аргументується необхідність створення спеціального міжнародного компенсаційного органу чи трибуналу, наділеного повноваженнями щодо юридично обов’язкового встановлення обсягу шкоди та покладення на державу-агресора обов’язку її відшкодування.

БАЛАНС МІЖ ПРАВОМ НА ПРИВАТНІСТЬ ТА ПРАВОМ НА СВОБОДУ ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

Костянтин Машненков — 2025-12-05

Метою статті є дослідження європейського та національного досвіду і практики ЄСПЛ у питаннях збалансування права на свободу вираження поглядів та права на приватність. Задля її досягнення використано переважно загальнонаукові й спеціально- юридичні методи, підходи, принципи дослідження. Зокрема це діалектичний, феноменологічний, аксіологічний, порівняльно-правовий, формально-логічний, формально- юридичний, модельний, прогностичний та інші методи. У результаті сформовано низку наукових положень. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання в право особи на повагу до приватності (обробка персональних даних є таким втручанням) є можливим лише за умови, коли суспільні інтереси переважують інтереси окремої особи. Суспільний інтерес в отриманні особистої інформації повинен відповідати принаймні одному з таких критеріїв: національна безпека, економічний добробут, права людини. Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про захист персональних даних» «Обмеження дії статей 6, 7 і 8 цього Закону може здійснюватися у випадках, передбачених законом, наскільки це необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, економічного добробуту або захисту прав і свобод суб’єктів персональних даних чи інших осіб». Згідно з частиною другою статті 25 цього закону його положення не застосовується до забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів. У судовій практиці з цього приводу ЄСПЛ зважує гарантоване статтею 10 «право на свободу вираження поглядів» Європейської Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, з одного боку, супроти гарантованого статтею 8 «права на повагу до приватного життя» Європейської Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, з іншого боку. Зазвичай такі справи стосуються поширення журналістами: 1) надмірного обсягу інформації про особу чи 2) надто чутливого характеру інформації, а також 3) інформації, що може зачіпати честь, гідність та репутацію особи. У справах з цього приводу ЄСПЛ застосував одні і ті ж критерії, а саме: - внесок матеріалу в дискусію, що становить суспільний інтерес; - ступінь відомості/публічності особи, щодо якої подається інформація; - предмет висвітленої інформації; - попередня поведінка особи (якої стосується інформація); - а) зміст; б) форма; та в) наслідки публікації для особи, чиї дані поширено; - спосіб отримання інформації та її правдивість; - щодо справ, які розглядаються за статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, де мова йде в основному про притягнення журналістів до відповідальності за поширення персональних даних, ЄСПЛ додає ще один критерій, а саме: тяжкість санкції, застосованої щодо журналіста чи видавця.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ БІЖЕНЦІВ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Євгенія Клюєва — 2025-12-05

Стаття присвячена комплексному дослідженню особливостей захисту прав біженців у країнах Європейського Союзу в контексті сучасних міграційних викликів та гуманітарних криз. Актуальність теми зумовлена постійним зростанням кількості вимушено переміщених осіб у світі, кризою європейської системи притулку, а також масовим напливом біженців з України внаслідок збройної агресії російської федерації. У цих умовах питання ефективності правових механізмів захисту біженців набуває особливої наукової та практичної значущості. Метою статті є науково-правовий аналіз становлення та функціонування системи захисту прав біженців у Європейському Союзі, а також виявлення основних проблем її реалізації на нормативному, інституційному та практичному рівнях. У роботі простежено еволюцію міжнародно-правових підходів до захисту осіб, які вимушено залишили свої країни, починаючи з ранніх форм міжнародного співробітництва у міжвоєнний період і до формування сучасних універсальних стандартів у сфері прав людини. Показано, що сучасна система захисту біженців у ЄС ґрунтується на поєднанні міжнародних зобов’язань держав та наднаціонального правового регулювання, спрямованого на уніфікацію процедур і стандартів надання притулку. У статті акцентовано увагу на ключових принципах захисту прав біженців, зокрема на принципі невислання, рівності та недискримінації, а також на зв’язку інституту притулку з загальною системою міжнародного захисту прав людини. Обґрунтовано, що попри проголошення високих стандартів, на практиці зберігається істотний розрив між задекларованими нормами та реальним рівнем їх імплементації у державах-членах ЄС, що проявляється у неоднорідності процедур, умов прийому та можливостей інтеграції біженців. Окремо розглянуто досвід реагування Європейського Союзу на масове переміщення громадян України, який засвідчив здатність ЄС до оперативного захисту, водночас актуалізувавши довгострокові інтеграційні проблеми. Зроблено висновок, що ефективний захист прав біженців у Європейському Союзі можливий лише за умови узгодженого застосування принципів солідарності та відповідальності, а також подолання розриву між правовими деклараціями та практикою їх реалізації.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМПЕНСАЦІЇ ПОШКОДЖЕНОГО ЧИ ЗРУЙНОВАНОГО МАЙНА ВНАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ

Андрій Сич — 2025-12-05

у статті досліджуються проблемні аспекти правового регулювання компенсації пошкодженого чи зруйнованого майна внаслідок воєнних дій в Україні. Повномасштабна збройна агресія призвела до безпрецедентного масштабування руйнувань житлової, комунальної, транспортної, енергетичної та соціальної інфраструктури, що створило нагальну потребу у формуванні цілісної, ефективної та прозорої системи відшкодування збитків постраждалим громадянам і юридичним особам. Однією з ключових проблем є відсутність до 2022 року комплексної нормативної моделі компенсацій, що зумовило фрагментарність правового регулювання, неоднакові підходи до оцінки шкоди, тривалість процедур, а також обмежений доступ постраждалих до механізмів захисту права власності. Додаткові виклики створює необхідність узгодження національних процедур із міжнародними стандартами захисту прав людини, передусім практикою Європейського суду з прав людини. Поняття правового регулювання компенсації пошкодженого чи зруйнованого майна внаслідок воєнних дій охоплює систему норм національного та міжнародного права, що визначають порядок фіксації збитків, оцінки руйнувань, встановлення підстав і механізмів надання компенсації, суб’єктний склад відповідальних органів, процесуальні гарантії постраждалих та способи захисту їхніх прав. Це регулювання спрямоване на відновлення порушеного права власності, забезпечення справедливості, відшкодування шкоди та створення умов для післявоєнної відбудови. Особливості сучасної моделі компенсацій в Україні пов’язані з упровадженням цифрових механізмів фіксації пошкодженого майна через застосунок «Дія», створенням Реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, а також ухваленням спеціального Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій нерухомого майна», який визначає процедуру розгляду заяв, джерела фінансування, роль комісій на місцях та інструменти надання компенсації (житлові сертифікати, фінансування будівництва, грошові виплати). Важливими є також зміни до Бюджетного кодексу, Методика оцінки збитків та формування фондів відновлення. Значення правового регулювання компенсацій полягає у забезпеченні соціальної стабільності та довіри громадян до держави, реалізації конституційного права на мирне володіння майном, а також формуванні умов для системної відбудови країни. Ефективний компенсаційний механізм є важливою умовою виконання міжнародних зобов’язань України, зокрема у контексті очікуваного функціонування Міжнародного реєстру збитків та репараційних механізмів. У статті підкреслено, що подальший розвиток правового регулювання має базуватися на принципах прозорості, доступності процедур, відповідності практиці ЄСПЛ та гарантіях захисту прав постраждалих від війни.

ПІДВИЩЕННЯ ОБІЗНАНОСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ, ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА БІЗНЕСУ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Лілія Олексюк — 2025-12-05

таття присвячена питанню підвищення обізнаності громадськості, представників органів державної влади та бізнесу щодо загальних аспектів обробки та захисту персональних даних в Україні. Методологічна основа дослідження базується переважно на загальнонаукових і спеціально-юридичних методах, підходах, принципах дослідження. Зокрема, використано діалектичний, феноменологічний, аксіологічний, порівняльно-правовий, формально-логічний, формально- юридичний, модельний, прогностичний та інші методи. За результатами дослідження визначено основні механізми підвищення поінформованості суспільства з питань захисту персональних даних, визначено перспективи майбутнього розвитку цього напрямку. Обгрунтовано, що кампанії з інформування про захист персональних даних – це інструмент, завдяки якому наглядові органи в сфері захисту персональних даних мають можливість за допомогою семінарів, тренінгів, лекцій, настанов та інших матеріалів не лише сприяти підвищенню обізнаності у сфері захисту персональних даних, але й сприяти ефективній імплементації положень законодавства у сфері захисту персональних даних на практиці. Наглядові органи з питань захисту персональних даних держав-членів ЄС організують кампанії з інформування про захист персональних даних у різні способи: проведення семінарів/вебінарів; консультування контролерів і операторів даних щодо положень Регламенту 2016/679; освітні відео; кампанії у медіа, на вебсайтах, у соціальних мережах та форматі цільових семінарів; щомісячні інформаційні бюлетені, присвячені захисту персональних даних; інформаційні дні і наукові конференції на цю тему; гарячі телефонні лінії для контролерів і операторів даних, суб’єктів даних й інших органів влади; пам’ятки про захист персональних даних і рекламу. Кампанії з інформування про захист персональних даних мають будуватися з урахуванням загальної мети підвищення обізнаності у цій сфері суб’єктів даних і контролерів та/або операторів даних. Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство цифрової трансформації України, Офіс Ради Європи в Україні, EU4DigitalUA (FIIAPP), GIZ започаткували успішні ініціативи з підвищення обізнаності громадськості, представників органів державної влади та бізнесу із захисту персональних даних. З урахуванням важливості сфери захисту персональних даних для інтеграції України в Єдиний Цифровий Ринок ЄС і вступу нашої держави в ЄС кампанія з підвищення обізнаності в сфері захисту персональних даних в майбутньому буде тільки розширюватись. Підкреслено, що тільки системний характер навчання майбутніх спеціалістів в галузі захисту персональних даних сприятиме побудові в Україні цілісної системи захисту персональних даних на рівні найкращих стандартів і практик держав-членів ЄС. При чому зробити це, як на рівні прийняття оновленого законодавства, так і на рівні імплементації цих стандартів у життя і підвищення рівня обізнаності громадян, представників органів державної влади і бізнесу у галузі захисту персональних даних