ПРАВОПОРУШЕННЯ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ З ПОГЛЯДУ ЗВИЧАЙНОГО ТА ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Анотація

У статті розглядаються проблеми криміналізації підлітків у контексті сучасної правової системи, яка часто заснована на репресивних підходах. Аналізуючи групи неповнолітніх правопорушників, автори роблять висновок, що позбавлення волі, особливо повторне, сприяє закріпленню злочинної поведінки, а не її корекції. Найбільш кримінально активними виявляються підлітки, які вже пройшли через систему тюремного покарання. Автори підкреслюють неефективність сучасних каральних заходів, наводячи як приклад ланцюг подій, що призводить до поглиблення криміналізації: перше правопорушення, умовне засудження без реабілітаційної роботи, повторне злочинне діяння, позбавлення волі та засвоєння кримінальної субкультури. Особливу увагу приділено історичним аспектам правосуддя, включаючи римське право, яке мало на меті забезпечення рівності громадян перед законом та справедливості. У сучасному суспільстві існує конфлікт між трьома основними типами справедливості: тією, що забезпечується законом та владою, індивідуальним розумінням справедливості і справедливістю як громадським ідеалом. У статті наголошується, що цей конфлікт особливо відчутний у сфері ювенального правосуддя, де покарання часто не враховує реальні потреби підлітків та їхні індивідуальні особливості. Розглядаються також альтернативні моделі правосуддя, зокрема концепція відновного правосуддя Зера Ховарда, яка спрямована на примирення сторін правопорушення. Такий підхід передбачає активне залучення правопорушника та потерпілої сторони до процесу пошуку спільного рішення конфлікту. Основна мета відновного правосуддя — не покарання, а відшкодування шкоди та зцілення постраждалих. У статті аналізуються також особливості підліткового віку, що мають важливе значення для розуміння причин правопорушень серед молоді. Підлітковий вік є періодом формування особистості, який супроводжується кризами і конфліктами, що часто призводить до девіантної поведінки. Автори зазначають, що ефективна робота з неповнолітніми правопорушниками має враховувати їхній соціальний та психологічний розвиток, а також спрямовуватися на реабілітацію, а не виключно на покарання.