НЕЮРИСДИКЦІЙНІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: МОЖЛИВОСТІ САМОЗАХИСТУ
Анотація
У статті досліджено поняття неюрисдикційних способів захисту прав людини в цивільному праві України крізь призму самозахисту. Наголошено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ , чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких являється Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Основною метою інституту захисту прав і свобод людини та громадянина є забезпечення стану максимально можливої правової захищеності кожного окремого суб’єкта. Акцентовано, що, захист може здійснюватися лише у формі дії, оскільки важко уявити, як бездіяльно можна захистити своє право. При цьому форма захисту є комплексом внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав й охоронюваних законом інтересів. Фактичні дії, спрямовані на запобігання порушенню права власності треба розглядати як заходи охорони права власності, однак у тих випадках, коли йдеться про заподіяння шкоди майну, тобто про захист права власності в межах зобов’язальних правовідносин, має місце захист права, який може виявлятися в застосуванні дій самозахисту в умовах крайньої необхідності. У зв’язку із цим можна розрізнено самозахист речово-правового й зобов’язано-правового характеру. При здійсненні самозахисту особа має враховувати ту межу своїх дій, які вона застосовує, щоб припинити конкретні порушення своїх прав чи законних інтересів. Загалом дії особи як самозахист мають бути спрямовані тільки на припинення правопорушення.
З’ясовано, що важливою умовою застосування такого неюрисдикційного способу як самозахист є припинення дій щодо особи порушника при досягненні мети, оскільки всі наступні дії вже не можуть бути визнані самозахистом. Способи самозахисту можуть бути як встановлені договором або законом, так і бути обраними особою самостійно. Неюрисдикційна форма захисту передбачає захист прав і законних інтересів із застосуванням усіх законних механізмів. Особливість неюрисдикційної форми захисту полягає в тому, що за порушенням права, виявленим суб’єктом не в судовому засіданні, а безпосередньо на місці, права і свободи особи не підлягають захисту й охороняються тільки в судовому порядку. При цьому як джерело права на захист може бути будь-яка процесуальна угода між сторонами із цього приводу. Неюрисдикційна форма захисту – це діяльність самих осіб, права яких і свободи були порушені, тобто вона охоплює механізми самозахисту.
Зроблено висновок, що при здійсненні самозахисту особа має враховувати ту межу своїх дій, які вона застосовує, щоб припинити конкретні порушення своїх прав чи законних інтересів. Загалом дії особи як самозахист мають бути спрямовані тільки на припинення правопорушення. Важливою умовою застосування такого неюрисдикційного способу як самозахист є припинення дій щодо особи порушника при досягненні мети, оскільки всі подальші дії вже не можуть бути визнані самозахистом. Способи самозахисту можуть бути як встановлені договором або законом, так і бути обраними особою самостійно. Самозахист речово-правового характеру спрямований на безперешкодне здійснення права власності і є мірою охорони, при зобов’язано-правовому характері самозахист спрямовано на припинення порушень права власності і є засобом захисту суб’єктивного права.
