ЕПОХАЛЬНІ ВИКЛИКИ У ЧАСИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ (ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ НАРИС)

Анотація

Норми цивільного права в Україні, особливо як в перші періоди її державності, так і довгий час у подальшому, не були, як і у інших народів того часу поєднані в окремі частини законодавчих пам’яток, а були розпорошені з іншими нормами державного адміністративного права, а також природного і канонічного права. Причиною даного явища стало переміщення норм, а заразом і функцій органів публічно-державного характеру до органів з приватно-господарськими функціями. Тому норми цивільного права, особливо в часи Середньовіччя, зустрічались в нормативно-правових актах органів державної влади, як зокрема, в документах зовнішньої політики (прикладом є договір з греками), так і в документах внутрішньої політики. Прикладом є княжі статути, документи церковного походження, а також церковні статути. Особливо слід окреслити присутність норм цивільного права в першій пам’ятці звичаєвого права Київської Руси – «Руська Правда»

Необхідно звернути увагу на те, що розвиток права відбувається паралельно з розвитком держави, здійснюється процес державотворення, і всі суспільні явища впливають на формування правової системи, а в свою чергу на суспільні норми, зокрема правові, впливають на поведінку осіб у суспільстві. Слід зазначити, що такий процес є історичним та закономірним. Важливим є те, що безпосереднім чинником формування цивільного права є фундаментальні засади Римського цивільного права. Невід’ємним аспектом щодо становлення засад цивільного права в Україні стала поява загально-теоретичних положень Княжої доби, польсько-литовського князівства, гетьманської держави, часів панування Російської імперії, розвитку цивілістичної науки в Радянський період. Крім того, на наш погляд, не варто обминати увагою закордонний, зокрема, європейський, досвід розвитку цивільного законодавства, на який у даний момент часу свого розвитку орієнтована наука цивільного права в Україні.

Не можна обійти увагою розвиток цивілістичної науки на сучасному етапі державотворення. Віховою подією даного етапу стало прийняття у 2003 році Цивільного Кодексу України, що ознаменувало науковий стрибок у розвитку цивільного права. Особливим є те, що на засадах теоретичних і практичних обґрунтувань відбулася переорієнтація поглядів відомих вчених-цивілістів на досвід розвитку європейської моделі цивілістичної науки. Слід зазначити, що вагомий внесок в дослідження даної проблематики внесли такі вчені, як Н.Є. Кузнєцова, О.В. Дзера, М.В. Майданник, В.Я.Бондар, Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова, І.В.Спасібо-Фатєєва та інші.

рім особливостей щодо європейського напрямку розвитку цивільного права, обумовився такий аспект, що визначає місце цивільного права як науки приватного права, метою якого є захист саме приватних інтересів. У відносинах, які опосередковують приватне право, держава та її органи, як влада, участі не беруть. Невипадково у ч.2 ст.1 ЦК України визначено, щодо майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Цивільне право, як приватне право справедливо є базовим у суспільстві та провідним у системі права.

Упродовж різних епох розвитку суспільства було обумовлено кілька теорій становлення цивільного права та його вплив на суспільні взаємовідносини. Зокрема, римський юрист Ульпіан, досліджуючи теорію інтересу, визначав, що публічне право є те, яке стосується статусу держави, а приватне – яке має відношення щодо інтересу окремих осіб. Німецький юрист А.Тон, обумовлюючи теорію методу правового регулювання, підкреслював, що публічне право є сферою влади і підпорядкування, а приватне право – свободи і приватної ініціативи. Професор Д.В.Кавелін, визначаючи теорію предмету правового регулювання, наголошував, що предметом цивільного права є виключно майнові відносини, а предметом публічного – інші відносини. Слід зазначити, що з даним аспектом не можна погоджуватися в повній мірі, так як особисті немайнові відносини та особисті немайнові відносини, які пов’язані з майновими, віднесено до предмету приватного права.

Процес дослідження, розвитку та становлення цивілістики не обійшов увагою появи теорії суб’єктів, відповідно до якої юрист П.Вуарон, визначаючи суб’єктивний склад правовідносин зазначив, що публічне право регулює відносини особи з державою, приватне право – відносини осіб між собою. Такий підхід, з огляду на сучасний підхід у становленні цивілістичної науки, є недосконалим та однобоким, що підкреслює тривалий і складний процес розвитку цивільного права відповідно до розвитку суспільних правовідносин. Тому на сьогодні наукою цивільного права чітко визначено правовий статус кожного суб’єкта правовідносин.